Сайт Михайла Довбенка

СУЧАСНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

(ЕКОНОМІЧНА НОБЕЛОЛОГІЯ)

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист N 14/18.2 - 1132 від 19.05.2005 р.)

ЗМІСТ

1. Неокейнсіанський напрям в економічній нобелелогії

1.1.Теорія економічного зростання - 8
1.2.Теорія нерівномірних поштовхів - 20
1.3. Теорія попиту - 25
1.4. Теорія життєвого циклу - 32
1.5. Метод затрати-випуск - 37
1.6.Теорія оптимального розподілу ресурсів - 45
1.7. Загально рівноважна модель торгівлі Дж.-Е. Міда - 51
1.8. Теорія інвестицій-q - 58
1.9. Модель ЛІНК - 65
1.10. Модель ринків з асиметричною інформацією - 71

2.Неокласичний напрям в економічній нобелелогії
2.1.Теорія неокласичного синтезу - 84
2.2. Модель загальної економічної рівноваги Ерроу-Дебре - 88
2.3. Теорема неможливості К.-Дж. Ерроу - 94
2.4. Теорія співвідношення факторів виробництва - 99
2.5. Концепція дуалістичної економіки з надлишком робочої сили - 105
2.6. Теорія промислової організації - 111

3. Розвиток неолібералізму нобеліантами
3.1. Концепція спонтанного характеру ринкового порядку - 119
3.2. Теорія економіки ринків - 125
3.3. Монетарна концепція - 130
3.4. Теорія раціональних очікувань - 139
3.5. Концепція непослідовності політики у часі - 145

4. Неоінституціоналізм у теоріях нобеліантів
4.1. Шведська (стокгольмська) школа макроекономіки - 154
4.2. Нова інституційна економічна теорія (НІЕТ) - 162
4.3. Базова теорія економічної політики - 168
4.4. Теорія суспільного вибору - 173
4.5. Теорія людського капіталу - 179
4.6. Теорія оптимальних валютних зон - 186
4.7. Сучасна теорія портфельних інвестицій - 193
4.8. Теорія вартості капіталу Модільяні-Міллера - 208

5. Формування нобеліантами поведінкової економіки
5.1. Поведінкова економічна теорія - 214
5.2. Теорія перспектив - 218
5.3. Економіка добробуту - 224

6. Новітні технології прикладного аналізу в економічній теорії
6.1. Кліометрія - 231
6.2. Система національних рахунків - 239
6.3. Рівновага Неша - 244
6.4. Методи аналізу економічних часових рядів - 252
6.5. Розподіл Ховельмо - 261
6.6. Модель життєвого циклу отримання доходів, навчання і споживання - 266
6.7. Аналіз дискретного вибору - 270
6.8. Експериментальна економіка - 276
Тести - 280
Література - 322
Короткий термінологічний словник - 330

Поступ до економіки знань

Вручення Нобелівських премій було започатковано у 1901 р. Але понад шістдесят років серед її лауреатів вчених - економiстів не було. Першими цю найпрестижнiшу в науковому світі нагороду отримали у 1969 р. нідерландець Я. Тінберген і норвежець Р.-А.-К. Фріш за побудову динамічних моделей і їх застосування для аналізу економічних процесів. Відтоді ще 53 найавторитетніших у світі учених стали її лауреатами за обгрунтування теорій, концепцій, ідей, які відкривали нові грані економічної науки, вдосконалювали її методологію, радикально змінювали економічну практику, стимулювали вихід світової економіки на постіндустріальні орбіти її функціонування.

У теоретичному аспекті нобелівські лауреати запропонували оригінальне, стратегічне бачення сутності економічних процесів, ролі в них економічних інтересів й економічної поведінки людини, залежності їх від об'єктивних і суб'єктивних (психологічних) чинників. Стараннями нобеліантів утвердилися в економічній теорії такі методи досліджень, як експеримент, контрфактичне дослідження (модельна імітація) та ін. Багато вчених отримали визнання Нобелівського комітету і наукового співтовариства за побудову конкретних економічних моделей, впровадження яких прислужилося світовому економічному зростанню, вдосконаленню міжнародної грошової політики, оптимізації функціонування економічних систем.

Найвагоміших результатів нобеліанти досягли на перетинах різних напрямів наукового пошуку, галузей науки і практичної діяльності, завдяки чому вдалося закумулювати колосальні економічні знань, здобутки практики, досвіду. У процесі осмислення їх наукового доробку сформувався специфічний розділ економічної теорії, що охоплює найважливіші новітні наукові ідеї, концепції, розробки, проекти, - економічна нобелелогія. З огляду на значущість наукових знань, які вона репрезентує, цілком справедливо її можна вважати новітнім етапом розвитку економічної теорії.

Економічна нобелелогія стимулює інтегрування наукових надбань економічної історії, теорії економічного мислення, філософії господарювання, наукового маркетингу та інших наукових дисциплін, які у своїй взаємодії є ефективним інструментом модернізації економічної політики на сучасному етапі розвитку людства. Вона є інструментом генерування і практичного використання економічних знань. Її пізнання сприятиме розумінню поки що не до кінця усвідомлених змін у політичній економії націй. Більше того, через продукування нових знань, інтегрування їх в освіту й економічну практику творитиметься нова якість цієї практики - економіка знань. Усе це відкриває простір для парадигми нової економічної політики, суттю якої є формування економіки знань у глобальному масштабі.

Після Другої світової війни послідовники Дж.-М. Кейнса - неокейнсіанці, - розвиваючи його погляди, запропонували своє розуміння циклічного руху економіки і, відповідно, його державного регулювання. Вони наголошували на динамічному характері економіки, в якій використовують гроші і яка перебуває у стані невизначеності. Природа фактора часу така, що ринки не завжди перебувають у стані рівноваги, а їх суб'єкти не завжди отримують правильні сигнали для визначення оптимальної лінії поведінки.

Представники цього наукового напряму розробили також теорії економічного зростання, що спричинили істотний вплив як на розвиток економічної думки, так і на формування економічної політики майже всіх розвинутих країн.

Основоположниками неокейнсіанства є лауреати Нобелівської премії С.-С. Кузнець, П.-Е. Самуельсон, Дж. Тобін, Дж.-Е. Мід, Р.-М. Солоу, Ф.-Е. Модільяні, Л.-Р. Клейн та ін.

2. Неокласичний напрям в економічній нобелелогії

Неокласична школа є провідним напрямом у сучасній економічній науці. Її основоположником вважають англійського економіста Альфреда Маршалла (1842 - 1924). Активними її прихильниками є французько-американський економіст Дж. Дебре, шведський економіст Б.-Г. Улін, англійський економіст А.-В. Льюїс та ін. На відміну від класиків, які приділяли головну увагу теорії вартості, неокласична школа досліджує передусім закони ціноутворення, аналіз взаємозв'язків попиту і пропозиції на різних ринках. Представники цієї школи не заперечують необхідності державного регулювання (чим і відрізняються від класиків), але вважають, що воно повинно бути обмеженим. Ринковий механізм конкуренції здатний забезпечити збалансоване зростання, рівновагу між попитом і пропозицією.

На відміну від класичної школи неокласична не є однорідною. Економісти, які її представляють, різняться сферою інтересів, застосовують різні методи, підходи до аналізу економічної дійсності. Особливість неокласичної школи - широке використання графіків, схем, економічних моделей, що є не лише ілюстративний матеріал, а й інструментом теоретичного аналізу.

3. Розвиток неолібералізму нобеліантами

У розвинутих країнах світу нині активно ведеться боротьба за ідею суспільного договору. Криза соціальної держави, безробіття, проблема закону і порядку породжують питання межі претензій індивіда. Тому на передній план виходять конституційні проблеми, а лібералізм набуває нового змісту.

Неолібералізм - напрям в економічній науці та практиці управління господарською діяльністю, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання господарства, вільного від надмірної регламентації. Представники економічного неолібералізму дотримуючись традиційних положень, виходять з того, що ринок як найефективніша система господарства створює найкращі умови для економічного зростання і що свобода суб'єктів економічної діяльності має пріоритетне значення. Держава повинна забезпечити умови для конкуренції та здійснювати контроль там, де відсутні ці умови. Сучасних неолібералів об'єднують не стільки концептуальні положення, як спільність методології.

Головними теоретиками цього напряму в економічній науці є Ф.-А. фон Хаєк, М. Фрідман, Р.-Е. Лукас, М.-Ф.-Ш. Алле та ін.

Одним із сучасних напрямів економічної думки є інституціоналізм. Об'єкти його дослідження - певні інституції (корпорації, держава, профспілки, а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти (звичаї, навички тощо). Сформувався він наприкінці Х1Х - на початку ХХ ст. Його основоположник - американський економіст Т. Веблен, а послідовниками - американські вчені Дж.-Р. Коммонс, В. Мітчелл, Дж.-Б. Кларк, Дж.-К. Гелбрейт, англійські економісти Дж. Гобсон, Р. Тоні. Представники інституціоналізму тісно пов'язують економічні процеси із соціальними, політичними, правовими, організаційними, психологічними та ін. Вони розглядають суспільство як систему, що постійно розвивається і обновлюється.

З плином часу економісти, політики звернулися до ідей неокласичного напряму. До життя поверталися традиційні цінності капіталізму - приватне підприємництво й свобода його функціонування. І все ж інституціоналізм залишався одним з провідних напрямів економічної думки Заходу, свідченням чого є дослідження "нової інституційної економічної теорії (НІЕТ)", або неоінституціоналізму (термін належить О. Вільямсону). Ця теорія ґрунтувалася на синтезі концепцій неокласичної мікроекономіки інституціоналізму і теорії організації. Започаткував нову течію теоретичної думки англійський економіст Р.-Г. Коуз.

Реалістична економічна теорія має пояснювати і передбачати не лише "поведінку" ринків та інституцій, а економічну поведінку індивіда. Економічна поведінка - це людська поведінка, пов'язана з вибором і прийняттям рішень стосовно раціонального використання ресурсів (простору, енергії, матеріальних ресурсів, часу, зусиль, грошей) з метою задоволення потреб. Брати до уваги результати досліджень людської поведінки необхідно з огляду на те, що індивіди реагують на економічні умови залежно від того, як вони їх сприймають. Ці сприйняття, оцінки і, відповідно, рішення можуть бути помилковими. Людина не завжди приймає оптимальні рішення і максимізує корисність. Цю проблему розглядає поведінкова теорія (сукупність концепцій і теорій, що описують процес прийняття рішень у різних галузях економіки). Економічна психологія (Д.Канеман, А.Тверскі), моделювання обмеженої раціональності (Г.-А. Саймон), міжособистісні порівняння корисностей індивідів (А.-К. Сен) тощо збагачують нас фактами про поведінку індивідів, що не лише формує повнішу картину економічної поведінки, а й сприяє розвиткові економічної теорії. Поведінкова теорія як один із дослідницьких напрямів, що є альтернативним до основної неокласичної течії економічної науки, не обмежується лише описовими методами, але й прагне побудувати модель прийняття рішень.

6. Новітні технології прикладного аналізу в економічній теорії

З розвитком суспільства все актуальнішими стають проблеми збору даних, оброблення великих масивів інформації, емпіричного тестування теоретичних гіпотез, суттєвого поліпшення технологій тощо. Завдяки розширенню використання комп'ютерної техніки, діапазону економічних інструментів вдалося досягнути помітного прогресу в економічному аналізі. Підвищення ефективності застосування економічного інструментарію зумовлене запровадженням кліометричних методів, економетричного моделювання, теорії ігор тощо. Видатних досягнень у розробленні та застосуванні новітніх технологій прикладного аналізу в економічній теорії досягли Р.-Дж.-Н. Стоун, Д.-С. Норт, Р.-В. Фогель, Т.-М. Ховельмо, Дж.-Ф. Неш, Р.Енгл, К.Гренджер, Дж.-Дж. Хекмен, Д.МакФедден. Фактично ними було сформовано нову основу для прикладного аналізу в економіці.