Книги
Видатні незнайомці
 |
Довбенко М. В. Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів - лауреатів Нобелівської премії). - Київ. Поліграф. комбінат „Принт Експрес", 2000. - 320 с. ЗМІСТ На благо людства.............................................................................3 НА БЛАГО ЛЮДСТВА Золоту медаль із зображенням Альфреда Нобеля, диплом та чек на величезну суму шведських крон громадська думка цiнить не стiльки за їх номiналом, скiльки за якiстю символу визнання видатних заслуг лауреата. Нобелiвська премiя, без сумнiву, найпрестижнiша премiя в сучасному свiтi. Тому й iнтерес до неї великий і постiйний: як стають лауреатами Нобелiвської премiї? Хто засновник цiєї нагороди? Вiд кого залежить висунення претендентiв на її здобуття? За якi заслуги присвоюють лауреатське звання? Отож, перегорнімо сторінки з літопису нобелівської нагороди. Хто він - Альфред Бернхард Нобель? Старовинний і вiдомий рiд Рюдбекiв походить з мiстечка Ньобьолєв, що на пiвднi Швецiї. Три столiття тому один iз представникiв його, вступаючи до Уппасальського унiверситету, взяв собi прiзвище за назвою мiстечка. З часом воно перетворилося на сучасне - Нобель. Батько Альфреда - Еммануель Нобель був викладачем Стокгольмського технологiчного iнституту. Поступово налагодив свій бізнес. Мав перший у Швеції каучуковий завод, міцні зв'язки і репутацію надійного комерсанта. Але у 1934р. від випадкової іскри спалахнув власний будинок. У вогні згоріли гроші, облігації, чисельні патенти. Для утримання сім'ї (дружини Анрієти, синів Людвіга, Рудольфа і маленького Альфреда) довелося шукати кредити і розпочинати бізнес майже з нуля. У 1837 роцi вiн отримав запрошення вiд росiйського уряду продемонструвати один iз своїх винаходiв - пiдводну мiну. І це не випадково, адже особливий інтерес Е.Нобель проявляв до вибухових речовин. У Петербурзi йому запропонували заснувати механiчний завод. Досить швидко вiн зарекомендував себе як енергiйний промисловець та здiбний винахiдник. Зумiв досягти неабиякого успiху в справi створення протипiхотних та пiдводних мiн для росiйської армiї. Його навіть нагородили спеціальною Імператорською золотою медаллю "За старання і дух взаємодопомоги". Цікаво, що до свого бізнесу зумів залучити рідню. У широких колах знали, що сiмейство шведських винахiдникiв і промисловцiв Нобелiв - це батько Еммануель (1801 - 1872 рр.), сини: Альфред, засновник Нобелiвських премiй та Людвiг (1831 - 1888 рр.), конструктор верстатiв і пiдприємець; син Людвiга - Еммануель (1859 - 1932 рр.), промисловець. Нобелі налагодили промислове виробництво нітрогліцерину. У людськiй пам'ятi закарбувалося, якої доброї слави зажили механiчнi заводи "Нобеля". Фактично всi дизелi, що вироблялися в Росiї до першої свiтової вiйни, поставляли ці заводи. А одна з найбільших нафтопромислових фірм "Товариство братів Нобелів" володіла величезними нафтопромислами у Баку. Альфред Нобель народився 21 жовтня 1833 року в Стокгольмi. З дитинства у нього було слабке здоров'я, він часто хворів. Коли йому виповнилося дев'ять рокiв, разом із сiм'єю переїхав до батька в Росiю. Тут минули його дитинство і юність хлопчика. Систематичної освіти він не отримав. Навчався вдома, де для нього найняли авторитетних викладачів. Вони були дуже вражені старанності Альфреда, але в цьому проявлялася властива його характеру наполегливість. Найбільше уваги приділяв фізиці та хімії. Потім у 1849-1851 рр. батько відправив його з пізнавальною метою мандрувати по Європi та Америцi. За океаном А. Нобель зустрiв спiввiтчизника - iнженера Джона Ерiкссона. Крім того, що в житті той був неординарною людиною, він ще й активно проводив експерименти з паровими машинами, а також в галузi використання сонячної енергiї. Познайомившись з його дослiдницькою дiяльністю, Альфред також виявив жагу до винахiдництва. Пiсля повернення із США вiн захопився хiмiєю. Протягом двох років вивчав її у Парижі в лабораторії відомого французького вченого Т. Пелуза. Разом з батьком, який повернувся у Стокгольм з Росії, проводить експерименти з нiтроглiцерином. Але 3 вересня 1864 р. трапилася трагедія. В ході дослідів стався вибух, у результаті якого загинули кілька працівників, у тому числі і молодший брат Альфреда Еміль-Оскар, якому було всього 20 років. Після цієї біди батька розбив параліч, внаслідок чого останні вісім років він був прикутий до ліжка. 14 жовтня 1864 р. А. Нобель патентує свiй перший винахiд - так званий "запал", що використовувався на будiвництвi Тамбовсько - Курської залiзницi. Згодом в одному з дослiдiв Альфред надумав промочити нiтроглiцерином iнфузорну землю, в результатi чого отримав динамiт. 7 травня 1867 р. він оформив результати цієї праці у патентному бюро. Потім продовжував вдосконалювати дослідження вибухових властивостей нітрогліцерину. Експерименти, проведені винахiдником у цьому напрямку, дозволили відкрити желатиновий динаміт, бездимний порох. У 1888 р. на свій рахунок він записав ще один винахід - балiстит. Важливо при цьому зазначити, що А. Нобель думав передусiм про мирне використання цих новинок: вони мали внести перелом у справу будiвництва дорiг, прокладання тунелiв, шахт. Вiн розробив модель першого велосипеда з каучуковими шинами, рецепт виготовлення штучного шовку, вiв науково-практичний пошук в галузi виробництва синтетичних матерiалiв, системи зв'язку. Серед досягнень Альфреда є патенти на водомір, барометр, холодильний апарат, газовий пальник, вдосконалений спосіб отримання сірчаної кислоти, конструкцію бойової ракети та багато інших. Всього в його здобутку є 355 запатентованих винаходiв. Не менш енергiйно трудився А. Нобель на ниві пiдприємництва в рiзних країнах свiту. Його доброю супутницею тут теж була удача. За короткий час влаштував власні лабораторiї у Францiї, де вiн проживав 17 рокiв, Англiї, Нiмеччинi, Італiї і, звичайно, в Швецiї. Гармонiйне поєднання в його творчiй особi якостей винахiдника і пiдприємливої людини привели до величезного успiху. Наприкiнцi свого життя А. Нобель був власником 93 компанiй та пiдприємств у 20 країнах на всiх п'яти континентах. Як часто буває в таких випадках, йому щастило не у всьому. Життя своє прожив одиноко - сiм'ї так і не створив. Але любов у нього була. Уже в зрілому віці доля звела його з графинею Бертою Кінські, яка прийняла запрошення бути секретарем А.Нобеля. Поступово стосунки між ними ставали більш особистими, Альфред все глибше відчував симпатію до графині. Одного разу, повернувшись з відрядження, він прямо запитав, чи вільне її серце. Берта відповіла відмовою. Вона залишилася вірною своєму старому коханню, одружилася з бароном фон Зуттнером і разом з ним виїхала на Кавказ. Правда, навіть після цього листування з А.Нобелем підтримувала. Через якийсь час, уже в 43 роки, А.Нобель знову закохався. Тепер у двадцятирічну продавщицю квіткового магазину у Відні Софі Гесс і забрав її з собою у Париж, де тоді жив. Вона полонила його серце і він серйозно намагався зробити її жінкою своєї мрії. Їх зв'язок продовжувався 18 років. Але лінива і обмежена дівчина навіть з роками не бажала змінюватися. Все частіше це дратувало його. До того ж доброзичливці постійно нашіптували про зраду коханої. І тільки тоді, коли Софі родила дочку від угорського офіцера, Альфред розійшовся з нею без скандалу і навіть призначив їй солідне утримання. Проте душевна травма залишилася. Став замкнутим. В останні роки його мучили болі у серці. Видатний винахiдник дуже боявся, що може померти у станi коми. Ось чому за рiк до смертi, 27 листопада 1895 р., вiн написав заповiт, який до речi, потiм нелегко було вiдстояти. Про що мовчав заповіт ? А. Нобель помер від крововиливу у мозок 10 грудня 1896 року на своїй віллі в італійському курортному містечку Сан-Ремо. Без сумніву, його родичі, душеприкажчики Рагнар Сульман та Рудольф Лільєквіст запам'ятають на все життя той день, коли досвідчений нотаріус Арвін Розенблюм у їх присутності відкрив акуратний конверт і зачитав останню волю великого винахідника: "Я, нижче пiдписаний Альфред Бернхард Нобель, обдумавши і вирiшивши, цим оголошую мiй заповiт з приводу майна, нажитого мною до моменту смертi. Все майно, що залишилося пiсля мене і яке можна реалiзувати, розподiлити наступним чином: капiтал мої душеприкажчики повиннi перевести в цiннi папери, створивши фонд, вiдсотки з якого будуть видаватися у виглядi премiї тим, хто протягом попереднього року принiс найбiльшу користь людству. Вказанi вiдсотки слiд роздiлити на п'ять рiвних частин, якi призначаються: перша частина тому, хто зробив найбiльш важливе вiдкриття або винахiд в галузi фiзики, друга - тому, хто зробив крупне вiдкриття або вдосконалення в галузi хiмiї, третя - тому, хто добився видатних успiхiв у галузi фiзiологiї або медицини, четверта - творцю найбiльш значного лiтературного твору, що вiдображає людськi iдеали, п'ята - тому, хто внiс вагомий вклад в єднання народiв, лiквiдацiю рабства, зниження чисельностi iснуючих армiй і сприяння мирнiй домовленостi. Премiї в галузi фiзики і хiмiї повиннi присуджуватися Шведською королiвською академiєю наук, з фiзiологiї і медицини - Королiвським Каролiнським iнститутом в Стокгольмi, з лiтератури - Шведською академiєю в Стокгольмi, премiя миру - комiтетом iз п'яти чоловiк, обраних норвезьким стортiнгом. Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премiй не впливала нацiональнiсть кандидата, щоб премiю одержували найдостойнiші, незалежно вiд того, скандинави вони чи нi. Цей заповiт є останнiм і кiнцевим, вiн має законну силу і вiдмiняє всi мої попереднi заповiти, якщо такi виявляться пiсля моєї смертi. Насамкiнець, остання моя обов'язкова вимога полягає в тому, щоб пiсля моєї кончини компетентний лiкар однозначно встановив факт смертi і лише потiм моє тiло слiд вiддати для спалювання". Ефект вибуху велетенського заряду динаміту викликало обнародування цього заповіту. Не дивлячись на те, що родичам і навіть слугам призначалися значні суми нажитого А.Нобелем багатства (біля двох мільйонів шведських крон), вони не погодилися з його останнім розпорядженням і опротестували документ. Протягом трьох рокiв розпочинали все нові та нові процеси в судах Стокгольма, Лондона, Парижа, Берліна і навiть намагалися знищити заповіт. Рішення А.Нобеля досить нетрадиційно розпорядитися своїм багатством викликало також ажіотаж у різних колах Швеції і світового співтовариства. Це сприймалося як сенсація, що часом нагадувала скандал. Адже його статки могли "по кусочках спливти" з країни, більше того зі Скандинавії в цілому. Навіть король Швеції був обурений таким "непатріотичним" заповітом свого вірнопідданого, у відповідності з яким премії могли присуджуватися не лише шведам. Після смерті А.Нобеля і Софі Гесс стала вимагати збільшити розмір утримання, погрожуючи у разі відмови опублікувати його інтимні листи. Душеприкажчикам, які не хотіли, щоб ім'я їх довірителя "тріпали" газети, довелося поступитися: викупити 216 листів і телеграм у Софі та підвищити їй ренту. Тільки влітку 1900 року всі сперечання вдалося припинити - для цього виконавці заповіту змушені були піти на деякі компроміси. Чому А.Нобель заповів п'ять премій саме у зазначених галузях дiяльностi ? Очевидно тому, що це відображало його власні інтереси. Сам він безпосередньо займався фiзикою і хiмiєю, цікавився фiзiологiєю і медициною, заохочував медичні дослідження у лікарнях Петербурга. А лiтература? Написання вiршiв, прози, та ще й рiзними мовами, входило до перелiку його захоплень. Він прекрасно розмовляв шведською і росiйською мовами. Вивчив також французьку, англiйську, нiмецьку. Мріяв стати письменником, навіть писав драматичні твори. У всьому цьому є причина такої пріоритетної уваги до лiтератури. Вiн вважав також за необхiдне, щоб з її допомогою люди збагачували себе духовно. Тепер про премію миру. Може здатися дивним те, що людина, яка присвятила своє життя створенню могутніх засобів руйнування, заповіла частину зароблених грошей на цю премію. Але А. Нобель був переконаним пацифiстом. Вiйна суперечила його фiлософському і моральному свiтогляду. Її вiн називав найжахливiшим страхiттям, найбiльшим iз усiх злочинiв. Задовго до створення Лiги Нацiй, а тим бiльше Організації Об'єднаних Націй, висловлював iдею, яка згодом була використана цими мiжнародними органiзацiями в своїх документах. А. Нобель говорив, що уряди всiх країн повиннi укласти договiр, згiдно з яким вони зобов'язувалися б колективно прийти на допомогу будь-якiй державi, що зазнала нападу. Чи не цi роздуми навiяли iдею премiї миру? Деякі історики вважають, що ця ідея народилася після близького знайомства з баронесою Бертою фон Зуттнер. Звертають увагу на величезний вплив, який справила вона на А.Нобеля щоб "перевиховати його у мирному дусі". Додамо тут, що п'яту Нобелівську премію миру в 1905 році одержала саме Берта фон Зуттнер, автор книги "Складіть вашу зброю"… Як би там не було, але саме завдяки геніальності закладеної у заповіті ідеї А.Нобель став безсмертним. Його іменем названо хімічний елемент N 102 - нобелій і кратер на зворотньому боці Місяця. Й наостанок пару слів про лауреатськi звання з економiки. "Премiя Центрального банку Швецiї з економiки пам'ятi Альфреда Нобеля" - така повна назва цiєї нагороди, заснованої в 1968 роцi. Нагороджуються нею вченi, якi здiйснили роботу в галузi економiчної науки такого видатного значення, що вiдповiдає заповiту А. Нобеля. Цікаво, що ще до заснування нагороди у цій номінації, в 1946 році американська економістка Емілі Грін Болч стала лауреатом Нобелівської премії… Але премії миру! Звідки беруться гроші для премії? Після смерті А. Нобеля залишилося велике багатство: будинки у Відні, Ніцці, Парижі, Сан-Ремо та інших містах; заводи, що випускали 66,5 тисяч тонн різних вибухових речовин у рік; багаточисельні майстерні, фабрики та лабораторії в Англії, Росії, Німеччині, Фінляндії, Італії… Для виконання волі покійного була сформована група виконавців, яка без бюрократичної тяганини повинна була розпродати це майно, а також пакети належних йому акцій його власних фірм та компаній, що знаходилися у багатьох країнах світу. Це була масштабна робота, адже багатство Нобеля оцiнювалося у 33233792 шведські крони або 9,2 мiльйони доларiв США. Величезна на той час сума, яку було визнано основною фінансовою спадщиною А.Нобеля. Керiвництво нею здiйснює спецiально створений для цього у Стокгольмі Фонд Нобеля. Основне завдання Фонду - фінансувати як самі премії, так і роботу п'яти нобелівських комітетів. 29 червня 1900 року король Швеції схвалив його статут і спеціальні правила, розроблені урядом. Тепер шведські інститути, що безпосередньо приймають рішення про присудження премії, повинні були здійснювати свої обов'язки відповідно до цих документів. Перше засідання уповноважених представників Фонду відбулося 25 вересня 1900 року, а в 1929р. його директором-розпорядником став Рагнар Сульман - той самий чоловік, без енергії якого всі помисли А.Нобеля залишилися б лише красивою мрією. Зараз директором - розпорядником Фонду є його внук Михайло Сульман. Фонд Нобеля - органiзацiя приватна і незалежна, але голова її призначається урядом Швеції. В Раду фонду входять представники всiх установ, що виносять рiшення про присудження Нобелiвських премiй. Ця ж Рада визначає розмiр грошової премiї, що вручається лауреату. Фонд Нобеля не втручається в справу визначення лауреатiв. Спочатку, як і зазначалося у заповiтi, грошi були вкладенi тільки у державні цiннi папери, але пiд впливом iнфляцiї вони знецiнювалися. Справи пішли погано. До 50-х років в активі Фонду Нобеля залишилася тільки третина первісної реальної вартості капіталу видатного винахідника. Треба було вживати рішучих заходів. Ось чому в 1953 роцi уряд Швеції затвердив зміни до статуту Фонду, надавши йому право дiяти як звичайній фiнансовій компанiї. Тобто, вільно вибирати інвестиційні проекти, купувати і продавати акції, облігації та нерухомість. Правда, на ці цілі дозволялося витрачати не більше 70 відсотків основного капіталу. Проведений після цього активний фінансовий менеджмент, участь у різних фінансових операціях, що виключають невиправданий ризик, дали можливість Фонду Нобеля укласти успішні бізнесові угоди і одержати солідні прибутки. Згодом реальна первісна вартість капіталу А.Нобеля була відновлена, а потім і збільшена. Станом на 1 січня 2000 року ринкова вартість активів Фонду склала майже 3,8 мільярди шведських крон, тоді як рік тому вона становила лише 3 мільярди. Щорічно Фонд Нобеля публікує детальний фінансово-економічний звіт про свою діяльність, який прискіпливо перевіряє незалежна група аудиторів. Недавно Рада Фонду прийняла рішення про подальше вдосконалення свого фінансово-економічного механізму. Починаючи з 1997р. і протягом наступних п'яти років витрати Фонду на внутрішні потреби будуть скорочуватися, а доходи, навпаки, зростати. Рішучість керівників підтверджується фінансовими результатами. У 1998 р. прибуток Фонду продовжував зростати і досяг 479,5 мільйонів шведських крон, тоді як у попередньому - 349,9. Оскільки капітал Фонду, постійно перебуваючи в обороті, зростає, то й виплати Нобелівським лауреатам збільшуються. Ось як змінювалася величина премії через кожні десять років (у тисячах шведських крон): 1901 р. - 150,8; 1910 р. - 140,7; 1920 р. - 134,1; 1930 р. - 172,9; 1940 р. - 138,6; 1950 р. - 165,3; 1960 р. - 226; 1970 р. - 400; 1980 р.- 880; 1990 р. - 4000; 1999 р. - 7900. Якщо першi лауреати отримували чек у розмірі близько 40 тисяч доларiв США, то їх колеги у 1999 роцi - майже 1 мiльйон. До речi, премiя може бути подiлена мiж двома або трьома лауреатами (в пропорцiї 1/2, 1/2; 1/3, 1/3, 1/3 і 1/2, 1/4, 1/4). У вiдповiдностi з iснуючими правилами спiльна премiя вважається такою ж почесною, як і отримана однiєю особою. Яка процедура вибору лауреатів? За столітню історію існування Нобелівської премії виробився досить цікавий і водночас складний механізм визначення щорічних її лауреатів. У чому його суть? У жовтнi кожного року кваліфікованим експертам-професорам розсилають вiдповiднi форми, в яких їм пропонується назвати кандидатiв на присудження премiї та обгрунтувати свiй вибір. Право висувати належить: 1) членам та іноземним членам Шведської королівської академії наук; 2) членам Преміального Комітету премії з економіки пам'яті Альфреда Нобеля; 3) економістам-лауреатам Нобелівської премії попередніх років; 4) ординарним професорам з економічних наук в унiверситетах Швеції, Данії, Фінляндії, Ісландії та Норвегії; 5) завідуючим відповідних кафедр не менше шести унiверситетів чи коледжів, відібраних на поточний рік Шведською королівською академією, маючи на увазі рівномірний розподіл між різними країнами та їх науковими центрами; 6) іншим ученим, від яких Шведська королівська академія вважатиме за потрібне отримати пропозиції. Не розглядаються тiльки колективнi пропозицiї і тi, що надійшли пiзнiше сiчня того року, в якому проголошуватимуть лауреатів. Не можуть бути прийняті до розгляду й особисті заяви з претензією на премію. Не приносить користі претендентам і офіційна - дипломатична, урядова чи політична - підтримка, оскільки нобелівські установи незалежні від держави, від урядів чи партій. У Нобелiвський комiтет щорiчно надходить приблизно 200 представлень, в яких рекомендується до сотнi претендентiв. Починаючи з 1 лютого і до осені, рiзними комiсiями цього комiтету здiйснюється експертиза робіт найавторитетнiших кандидатiв. До цього залучаються провiднi вченi свiту. У фiнальнiй частинi обговорення претендентiв, яких комiтет розглядає як вчених, найбiльш вартих уваги, проводять двiчi. Тiльки пiсля цього Вiддiленню соцiальних наук Шведської академiї повiдомляється у формi доповiдi пропозицiя щодо кандидатури нобелiвського лауреата разом з розгорнутим оглядом і детальним аналiзом досягнутих ним результатiв. При цьому обов'язково представляють глибоке обгрунтування зробленого вибору, а також додають експертнi дослiдження. Рідко буває так, коли запропонована кандидатура отримує премію з першого представлення, багато претендентів пропонуються по декілька разів. В серединi жовтня доповiдь iз названого вiддiлення надходить на пленарне засiдання Шведської королiвської академiї, де Нобелiвський комiтет представляє і захищає свою пропозицiю. Такi обговорення мають конфіденцiйний характер. Завдяки зазначеній процедурі вдається виключити суб'єктивізм в оцінках. Імена кандидатів, мотиви прийнятих рішень - все це тримається у великому секреті. Доступ до нобелівських архівів відкривають лише через 50 років. Тоді ж офіційно друкуються списки, в яких вказано, хто, коли і ким був висунутий як кандидат. Рiшення про присудження премiй приймаються бiльшiстю при таємному голосуваннi. Право голосу мають всi присутнi на засiданнi члени Шведської королiвської академiї. Всього їх 300. Зразу ж пiсля голосування, на зустрiчi з представниками засобiв масової iнформацiї повiдомляють про зроблений вибiр. Також поширюють і прес-бюлетень, в якому разом з короткою характеристикою наукового вкладу лауреата розкриті його досягнення, вiдзначені премiєю. Згiдно заповiту А. Нобеля, рiшення про присудження премiй виносять чотири рiзних установи: Шведська королiвська академiя наук, яка заснована ще в 1739 роцi з її трьома Нобелiвськими комiтатами (премiї в галузi економiки, фiзики i хiмiї), Королівський Каролiнський iнститут у Стокгольмi (фiзiологiя або медицина), Шведська королiвська академiя (лiтература) i Норвезький нобелiвський комiтет (премiя миру). Чому в Норвегiї? У ХIХ столiттi, коли жив А. Нобель, Норвегiя була в унiї з Швецiєю, тобто вони утворювали одну державу. Король Оскар ХІ правив і в Стокгольмі, і в Осло. Союзні узи були розірвані тільки у 1905 році, але тісний зв'язок між двома Нобелівськими інститутами зростав і міцнів. Водночас це є також свідченням шанобливого ставлення до останньої волі А.Нобеля, котра чітко висловлена в його великодушному заповіті. В чому значимість премії? Вручення цих найпрестижнiших нагород проходить у святковiй обстановцi 10 грудня, в день смертi Альфреда Нобеля, за традицiєю, в Стокгольмi і Осло. Вся церемонiя, як стверджують очевидцi, справляє сильне враження. Спочатку король Швеції Карл ХУ1 Густав особисто поздоровляє кожного з лауреатів, вручає диплом і золоту медаль із зображенням Нобеля. На їх честь звучать фанфари та оплески. Але то тільки прелюдія. Наступного дня, 11 грудня - банкет при свічках. Величезні столи приваблюють вишуканими стравами та добірним французьким шампанським. Тільки шампанське, кращі сорти! Так заповідав А.Нобель. На банкеті кожному лауреату виділяють 10 місць для запрошених ним гостей. Після того як учасникам святкового столу подадуть солодке, володарям премії відводиться по дві хвилини для виступу. Один із обов'язкових тостів супроводжується мовчанням - на спомин про засновника нагороди. Наступного дня лауреати отримують грошову частину премії у Фонді Нобеля, що розташований на тихій стокгольмській вулиці Стурегатан, 14. Кажуть, що святкування у величезному Голубому залi міської ратуші Стокгольму - єдиний випадок, коли простому смертному дозволяється сидiти в присутностi короля. I добиваються вони цього не силою і не владою грошей, а талантом. За церемонiєю вручення, завдяки телебаченню, спостерiгає увесь свiт. Пiсля нагородження лауреати ще протягом кiлькох днiв беруть участь в рiзних заходах, серед яких обов'язковою є публічна годинна лекцiя володаря Нобелiвської премiї. Як правило, вона являє собою популярний виклад відміченої наукової роботи або думок автора з якоїсь актуальної проблеми. Усі Нобелiвські лекції згодом друкуються в офіційних виданнях Нобелівського Фонду. Перша церемонія вручення премiй вiдбулася у 1901 р., а вченi-економiсти вперше отримали цю нагороду в 1969 р. З часом Мiжнародна Нобелiвська премiя стає найпрестижнiшою оцiнкою дiяльностi вчених, письменників, громадських дiячів. Правда, не тiльки престиж - найхарактернiша ознака цiєї нагороди. Думаю, що і економiчний успiх також. Прикладом може служити дiяльнiсть компанiї "Ген-технологiя" iз Сан-Францiско. Вона виробляла людський iнсулiн з допомогою бактерiй, які запропонували американськi генетики С. Коен і Г. Боер. У день, коли в Нью-Йорк прийшло повiдомлення iз Стокгольму про присудження їм Нобелiвської премiї, акцiї "Ген-технологiї" пiдскочили з 35 до 88 доларiв - жодна компанiя не знала такого успiху на Уолл-Стрiтi! Є ще і гуманiстична сторона вiдзначення Нобелiвською премiєю. Цiкаво зауважив вiдомий мексиканський поет і драматург Октавiо Пас, коли одного разу несподiвано дізнався про те, що став нобелiвським лауреатом в галузi лiтератури за 1990 рiк: "Значення премiї не в тому, що вона вносить iм'я в iсторiю, а в тому, що допоможе познайомити з моєю творчiстю широкi кола читачiв". Роздiляючи цю думку, запрошую познайомитися з економiстами - лауреатами Нобелiвської премiї, їх життям, долею теоретичних концепцiй, iдеями, внеском у свiтову наукову скарбницю. Думаю, Ви зробите корисну справу, що дозволить глибше зрозумiти iсторiю науки і талановитих людей, її творцiв. |