Сайт Михайла Довбенка

концепцій проходить під впливом практичних потреб, в процесі співставлення та уточнення різних підходів, позицій, методів, при відомій консервативності й несумнівної спадковості знань і висновків.

Економічна теорія не містить готових рецептів. Вона помагає осмислити те що відбувається, але прийняття рішень, вибір варіантів залишаються прерогативою економічної політики. Економічна політика висуває цілі, визначає пріоритети, приймає рішення і проводить їх у життя. При цьому політик враховує не лише економічні параметри, але й всю сукупність соціальних, психологічних, екологічних, організаційних, політичних факторів. Економічна політика постійно стикається з новими, частіше всього непередбаченими проблемами, ставить їх перед аналітиками і розробниками.

По-друге, слід всіляко поширювати нову суму економічних знань, поглиблювати усвідомлення їх зростаючої ролі. Адже знання в галузі еволюції економічної думки формують в економіста необхідну ерудицію і творчі навики, що дозволяють йому вільно орієнтуватися в проблемах економічної теорії, порівнювати альтернативні теоретичні підходи та самостійно приймати рішення з практичної реалізації актуальних господарських завдань. Досить впевнено можна стверджувати, що і нові проблеми, які виникають нині перед людством, можуть бути осмислені швидше і глибше, якщо економісти, політики не будуть забувати та ігнорувати аргументи, хиби і упередження, пошуки і знахідки нобеліантів. 

Економічні ідеї лауреатів, концепції, висновки не потрібно запам'ятовувати. Слід помізкувати над ними, постаратися зрозуміти їхню логіку, з'ясувати позиції, аргументацію творців і прихильників, прослідкувати причини появи нових ідей та теорій, відчути їхній взаємозв'язок з працями і розробками попередників та послідовників. 

Очевидно, що ідеї та побудови нобеліантів зазнають змін і не завжди будуть основою прийняття практичних рішень, фундаментом економічної політики. І це нормально. Складніше, коли економічну науку охоплює закостенілість. На пам'яті 30-і роки ХХст., коли маятник хитнувся у зворотному напрямі: стурбованість проблемою сукупного ефективного попиту заставила багатьох економістів погодитися з Дж.Кейнсом у тому, що "повне домінування рікардіанського підходу впродовж 100 років було катастрофою для прогресу економічної науки". 

По-третє, оскільки цей нобелівський пласт економічних знань й надалі примножується, то варто продумати механізм його залучення до системи вищої освіти. Нобелівський лауреат Д.Норт у своїй відомій праці "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки" мріє "створити динамічну теорію зміни - тобто того, чого бракує сучасній економічній науці"[4]. Вчений вважає, що "вона має будуватися на моделі інституційної зміни"[5]. Важко не погодитися з думкою видатного економіста-кліометрика. Насправді, потреба у динамічній теорії зміни назріла давно.

З одного боку, це особливо відчувається у державах, що виокремилися з колишнього СРСР. В економічній науці тривалий час майже не відбувалося змін, збагачення новими концепціями, ідеями, які появлялися завдяки зусил-лям талановитих учених світу. Значна частина історії економічної думки, що викладалася - це не рух до зростання реальних знань, а суцільне блукання у пітьмі. Не спостерігалося й регулярності оновлення навчальних програм. Несучасними і нединамічними є знання ще великої кількості науково-педагогічних кадрів. Положення, що склалося