Сайт Михайла Довбенка

"Вісник Національної академії наук України". Науковий журнал,

N 6, 2009. - С. 32-43

М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук

За свідченнями міжнародних аналітиків, котрі відслідковують перебіг глобальної економічної кризи, Україна має найгірші показники знесилення економіки: у першому кварталі ВВП єврозони скоротився на 2,5%; у країнах колишнього соціалістичного табору зафіксовано спад виробництва: у Болгарії - на 3,5%, Румунії - 2,6%, Угорщині - 2,3%, Словаччині - 5,4%; на теренах СНГ: у Росії - на 9,5%, в Україні - понад 20%.*

Ані енергійна антикризова риторика наших урядовців, ані численні часто-густо неузгоджені між собою постанови, програми, законопроекти, не дають бажаного ефекту. Натомість країни американського та європейського континентів демонструють злагодженість дій економістів і політиків, що вправно коригують криву економічного спаду в бік позитивних позначок.

Чому така відмінність між діями урядів економічно розвинених держав і тих, що прагнуть розвивати економіку? Чому знову шокуємо світову громадськість своєю політико-економічною непрофесійністю? На противагу нашій безпорадності за океаном запрошують на найвищі урядові посади найкращих економістів світу - лауреатів Нобелівської премії, щоб їхній неординарний потенціал допоміг оптимально, оперативно, з мінімальними втратами подолати першу економічну кризу ХХІ століття.

Запровадження 1969 року Нобелівської премії в галузі економіки - унікальна подія. Вона не лише стимулює розвиток економічної теорії, а й безпосередньо формує економічну практику. За 40 років економісти-нобеліанти акумулювали й зафіксували у своїх статтях монографіях величезний обсяг справді унікальної інформації. Проте знайомство з результатами їхніх наукових досліджень, лекціями свідчить, що праці цих знаних економістів є не лише неординарними, а й доволі специфічними, точніше індивідуальними, бо не об'єднані якимсь єдиним підходом. Свої аж ніяк не однакові позиції і принципи вони доволі чітко й мотивовано аргументують: одні, наприклад, послідовно виступають проти тих або інших аспектів державного втручання у ринкову систему, інші - прагнуть втиснути інтелектуальні процеси в прокрустове ложе ринкового механізму як об'єктивної даності - єдиного і незмінного системоутворювального фактора. Всі нобеліанти зосереджені на детальному перегляді чинних, традиційних законів, правил, механізмів життєдіяльності задля творення реалістичнішої економічної теорії. Основний позитив їхньої творчості - продукування яскравих ідей, призначених для загального широкого використання у різних сферах господарювання. Їхні рекомендації, винаходи варті не лише світового визнання - Нобелівської премії, а й пильної уваги урядовців, зокрема наших, вітчизняних.

Характерна особливість сучасного ринкового світового господарства - перманентні, хоча й нерегулярні, економічні кризи. Лише в 1975-1998 рр. у світі зафіксовано 158 валютних, 54 банківські і 32 комплексні кризи. Вони, з наукового погляду, досить повчальні і є цікавим предметом для дослідження вченими. Саме завдяки ретельному аналізу цих криз нобелівськими лауреатами Б. Уліном, М. Фрідманом, С. Кузнецем, Л. Клейном, Р. Солоу, Дж. Стігліцем, Е. Прескоттом, Ф. Кюдландом і П. Кругманом ми маємо сучасну економічну теорію, що фактично є підручником зі стратегії і тактики поведінки професійних урядовців-економістів у важкопрогнозованих, не передбачуваних ситуаціях.