Сайт Михайла Довбенка

Наукові праці

ЯК ПОДОЛАТИ ЕКОНОМІЧНУ КРИЗУ? Рекомендації нобеліантів і українські реалії

Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1143/

"Вісник Національної академії наук України". Науковий журнал,

N 6, 2009. - С. 32-43

М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук

За свідченнями міжнародних аналітиків, котрі відслідковують перебіг глобальної економічної кризи, Україна має найгірші показники знесилення економіки: у першому кварталі ВВП єврозони скоротився на 2,5%; у країнах колишнього соціалістичного табору зафіксовано спад виробництва: у Болгарії - на 3,5%, Румунії - 2,6%, Угорщині - 2,3%, Словаччині - 5,4%; на теренах СНГ: у Росії - на 9,5%, в Україні - понад 20%.*

Ані енергійна антикризова риторика наших урядовців, ані численні часто-густо неузгоджені між собою постанови, програми, законопроекти, не дають бажаного ефекту. Натомість країни американського та європейського континентів демонструють злагодженість дій економістів і політиків, що вправно коригують криву економічного спаду в бік позитивних позначок.

Чому така відмінність між діями урядів економічно розвинених держав і тих, що прагнуть розвивати економіку? Чому знову шокуємо світову громадськість своєю політико-економічною непрофесійністю? На противагу нашій безпорадності за океаном запрошують на найвищі урядові посади найкращих економістів світу - лауреатів Нобелівської премії, щоб їхній неординарний потенціал допоміг оптимально, оперативно, з мінімальними втратами подолати першу економічну кризу ХХІ століття.

Запровадження 1969 року Нобелівської премії в галузі економіки - унікальна подія. Вона не лише стимулює розвиток економічної теорії, а й безпосередньо формує економічну практику. За 40 років економісти-нобеліанти акумулювали й зафіксували у своїх статтях монографіях величезний обсяг справді унікальної інформації. Проте знайомство з результатами їхніх наукових досліджень, лекціями свідчить, що праці цих знаних економістів є не лише неординарними, а й доволі специфічними, точніше індивідуальними, бо не об'єднані якимсь єдиним підходом. Свої аж ніяк не однакові позиції і принципи вони доволі чітко й мотивовано аргументують: одні, наприклад, послідовно виступають проти тих або інших аспектів державного втручання у ринкову систему, інші - прагнуть втиснути інтелектуальні процеси в прокрустове ложе ринкового механізму як об'єктивної даності - єдиного і незмінного системоутворювального фактора. Всі нобеліанти зосереджені на детальному перегляді чинних, традиційних законів, правил, механізмів життєдіяльності задля творення реалістичнішої економічної теорії. Основний позитив їхньої творчості - продукування яскравих ідей, призначених для загального широкого використання у різних сферах господарювання. Їхні рекомендації, винаходи варті не лише світового визнання - Нобелівської премії, а й пильної уваги урядовців, зокрема наших, вітчизняних.

Характерна особливість сучасного ринкового світового господарства - перманентні, хоча й нерегулярні, економічні кризи. Лише в 1975-1998 рр. у світі зафіксовано 158 валютних, 54 банківські і 32 комплексні кризи. Вони, з наукового погляду, досить повчальні і є цікавим предметом для дослідження вченими. Саме завдяки ретельному аналізу цих криз нобелівськими лауреатами Б. Уліном, М. Фрідманом, С. Кузнецем, Л. Клейном, Р. Солоу, Дж. Стігліцем, Е. Прескоттом, Ф. Кюдландом і П. Кругманом ми маємо сучасну економічну теорію, що фактично є підручником зі стратегії і тактики поведінки професійних урядовців-економістів у важкопрогнозованих, не передбачуваних ситуаціях.

Теперішню економічну кризу більшість фахівців вважає вкрай важкою за масштабами наслідків її порівнюють із Великою депресією. Зокрема, П. Кругман зауважує, що після краху на ринку житла та іпотечної кризи "стало зрозуміло: відбувалося не скорочення, а приховування ризиків ... У міру того, як туман розвіюється, банківська система стикається з "втечею вкладників" нового типу ... Однак економічні наслідки всього що відбувається - спад кредитування, зниження вартості активів - нітрохи не відрізняються від результатів гігантських приступів паніки у тридцяті роки ... У підсумку 2008 рік може стати повторенням 1931-го" [1].

 Економічна історія за останнє століття відмічає два випадки глибоких міжнародних депресій у країнах з переважною орієнтацією на ринкову економіку: в першій половині 1930-х і в середині 1970-х рр. Як зазначив у своїй нобелівській лекції шведський економіст Бертіль Улін: "Дещо спрощуючи, можна сказати, що в першому випадку пожвавлення економіки почалося після ряду років без допомоги цілеспрямованої політики зростання ... В 70-і рр., навпаки, чисельні та далекосяжні внутрішні заходи політики зростання приймалися практично у всіх розвинутих індустріальних країнах, крім деяких держав з незадовільним станом платіжного балансу" [2].

Які висновки зроблені з цих економічних потрясінь і які дії варто здійснити щоб швидше вийти на траєкторію сталого розвитку? Б. Улін провів детальний порівняльний аналіз зазначених криз і запропонував цікавий варіант теоретико-методологічного обґрунтування виходу з таких глибоких депресій. Розмірковування вченого є актуальними ще й тому, що він належить до вісімки шведських дослідників (теоретичні розробки яких стали називатися шведською школою макроекономіки), котрі свою економічну теорію втілили на практиці. Їх уже немає в живих, але донині головні положення створеної ними "шведської моделі суспільного розвитку" (тобто сукупність заходів з соціальної захищеності людини) реалізуються на практиці як у Швеції, так і поза її межами.

Б. Улін поставив перед собою нелегке питання і постарався на нього й відповісти, а саме: який різновид експансіоністської політики зростання може привести до значного збільшення виробництва і рівня зайнятості та відносно невеликої інфляції? Його пропозиції з 8-ми пунктів, що викладені нижче, стосуються контексту окремо взятої країни. "Справа політиків визначити, - стверджував вчений, - що можна вважати оптимальним співвідношенням, т.т. найкращим вибором граничного співвідношення між збільшенням виробництва на один відсоток чи зниженням інфляції на кілька відсотків на різних етапах розвитку. Різні політики можуть або стимулювати зростання, або протидіяти інфляції. Їхні рішення можуть змістити точку оптимуму, але заходи для прийняття рішень ми можемо лише перерахувати в рамках даної (нобелівської - М.Д.) лекції.

1. Політичні діячі та ділові кола різних країн мають потребу в оцінці умов для прийняття тих чи інших рішень. Досить складно, наприклад, буває отримати точну відповідь на питання, чи є у місцевих умовах і як розподіляється між галузями надлишковий потенціал з урахуванням і трудових ресурсів, і виробничих можливостей підприємств.

Достовірна інформація з цих питань, якщо вона стає загальнодоступною, допомагає виробничникам планувати багато питань використання ресурсів, як, наприклад, чи потрібні додаткові поставки сировини, в якій кількості, в який час і куди цю сировину постачати" [3].

Проблема достовірної інформації - це не суто статистика. Протягом багатьох десятиліть чи не найскладніше завдання урядовців - спроможність ефективно реалізувати численні програми, досягати своїх довгострокових цілей, зокрема стабільності цін. Щоб саморегулююча ринкова система працювала в цьому напрямі, потрібна відкритість, транспарентність грошово-кредитної політики [4] і довіра до влади. Ця проблема надзвичайно актуальна в останні десятиріччя через:

-                   інтенсивне зростання обсягів фінансових ринків, що підвищує вимоги до забезпечення їхньої стабільності;

-                   ріст незалежності монетарних органів, зокрема центробанків;

-                   загострення проблеми очікувань економічних суб'єктів, у тому числі на фінансових ринках.

Оскільки сучасна глобальна криза триває вже більш як півроку, порівняємо ступінь відкритості дій урядів країн ЄС та України (табл. 1).

Таблиця 1. Дії урядів держав ЄС та України з інформування громадськості про перебіг економічної кризи в регіоні

По-перше, акцентуючи увагу на потребі в загальнодоступності інформації, видатні економісти заставляють задуматися над тим, що в період сильного спаду мало що дає аналіз цифр рік до року, набагато кориснішою є оцінка ситуації хоча б місяць до місяця. По-друге, можливо, не варто згадувати про права громадян та державних органів на інформацію, закріплені статтею 9 Закону України "Про інформацію", і обов'язок органів влади інформувати про свою діяльність та рішення, але ж комунікації - ключовий інструмент управління економічними очікуваннями населення і бізнесу. При цьому що нижчими є інфляційні очікування, то менша й сама інфляція. Прозорість підвищує рівень довіри як до Кабміну, так і до НБУ, даючи останньому можливість ефективніше управляти грошовою масою. За оцінками науковців з університету Тілбурга, підвищення прозорості  головного банку забезпечує зниження вартості грошей в економіці.

Другим пунктом у переліку заходів, запропонованих Б. Уліним, значиться необхідність "Стимулювати приватний та державний попит на ті товари і послуги, які можна виробити за рахунок кращого використання наявного виробничого потенціалу та зроблених запасів первинних продуктів, а також з допомогою нових потужностей, які можна створити за відносно короткий час. Суспільні роботи підпадають під дане формулювання.

3. Протидіяти, якщо це можливо, різким змінам попиту, оскільки вони породжують нові диспропорції у виробничому потенціалі" [5].

Крім того, непродуманою була бюджетно-податкова політика. Урядовці в той час більше турбувалися балансуванням бюджету, аніж використанням бюджетної політики для стимулювання економіки. Закон про доходи 1932 р. збільшив різного роду податки, особливо ті, котрі стосувалися споживачів з середнім та низьким рівнем доходів. Ці та інші процеси наклалися один на одного і разом привели до такої тривалої і болючої кризи.

З другого боку, важливість цього блоку заходів вимагає хоча б короткого теоретичного обґрунтування. Цікаво, але саме Велика депресія наштовхнула видатного англійського економіста Джона М. Кейнса на думку, що сукупний попит є ключовим фактором, який визначає національний дохід. В економічній науці загальну теорію сукупного попиту представляє собою модель IS-LM, яка була розроблена у 1937 році нобелівським лауреатом Джоном Хіксом. Вона: а) використовується вченими для аналізу різних пояснень цієї найруйнівнішої в історії економічної кризи; б) показує, яким чином впливають на економіку різного роду потрясіння на грошовому і товарному ринках. Завдяки їй був досліджений вплив змін бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики на економіку. Доведено - важливими факторами, що визначають сукупний попит є бюджетно-податкові та кредитно-грошові важелі: скорочення податків збільшує дохід, ставку відсотка і витісняє частину інвестиційних витрат. А зростання пропозиції грошей знижує ставку відсотка, що стимулює інвестиції і тим самим розширює попит на товари та послуги. В більшості країн у період криз ці теоретичні постулати кладуть в основу практичних дій. Однак в Україні - ними нехтують. 

Таблиця 2. Основні антикризові заходи урядів ЄС, США та України

На відміну від інших держав, Україна зробила акцент у збільшенні державних витрат не на інфраструктурні проекти. Зазначені в таблиці пріоритети не дадуть бажаного ефекту навіть у середньостроковому періоді. Мине 2-3 роки, перш ніж інвестиції в основний капітал пройдуть цикл і принесуть дивіденди, вплинувши на ослаблення кризи. Навіть ті ресурси, що можливо отримають від держави підприємства АПК, дадуть ефект майже через рік.  

Як видно з антикризової програми США, споживчі видатки є основним рушієм їхньої економіки, тому безробіття для Америки - не просто соціальна проблема. Нова хвиля звільнень означає чергове скорочення обсягів споживання, як наслідок - зниження цін на продукцію і збитки підприємств. Переслідуючи цю мету, запланували зниження податків також у Китаї (наприклад, зменшення ПДВ на сільгосппродукцію з 17% до 10%), Росії (у тому числі за рахунок скорочення податку на прибуток з 24% до 20% на суму 35 млрд. дол.), у Франції в 2010 р. буде відмінений професійний податок (ним обкладаються юридичні та фізичні особи, професійна діяльність яких не винагороджується зарплатою і поступлення до бюджету від нього складають 8 млрд. євро) та ін. Загалом уже з початку 2009 р. уряди 22 держав анонсували впровадження різних програм податкового стимулювання.

Проте уряд України не звертає уваги на чужий досвід. Традиційне підвищення податків стало одним з головних джерел поповнення дефіцитного бюджету країни. Кабінет Міністрів запропонував:

·        підвищити ставку податку на рекламу в 10 разів. Його законопроектом "Про місцеві податки і збори" N 3532, що прийнятий Верховною Радою у першому читанні, передбачено податок з внутрішньої, зовнішньої та реклами в транспорті буде складати 0,5-5% від вартості розміщення (зараз це 0,1% вартості одноразової реклами і 0,5% - тривалої);

·        збільшити податок із власників транспортних засобів. З 10 січня 2009 р. (законом N 797 від 25.12.2008 р.) були запроваджені нові ставки транспортного збору. Замість попередніх 10 грн. за 100 куб. см. власники машин з двигуном об'ємом від 2,2 л повинні були платити 75 грн. Об'єм мотора понад 3 л. обкладався податком за ставкою 120 грн. (в результаті замість кількох сотень гривень при щорічному проходженні техогляду власнику такого авто треба сплатити кілька тисяч, не враховуючи вартості самого техогляду та інших платежів для ДАІ). 

Міністерство фінансів і Державна податкова адміністрація України намагаються провести нереальне зростання ринкового збору (за 20 кв. м. вийде близько 9000 грн. за місяць!), що підкосить дрібний бізнес; завадити підприємцям - тобто не приватним підприємцям на єдиному податку, а всім іншим - зменшити свій податок на величину амортизації.

Навряд чи варто продовжувати цей перелік тиску з боку урядовців на підприємницьке середовище (а наслідуючи їх, подібні дії чинять й окремі органи місцевого самоврядування, як це, зокрема, сталося зі збільшенням ставки орендної плати за користування землею в межах населених пунктів). Слід подумати до чого це призведе. По-перше, до загострення проблеми зайнятості населення. У минулому році, наприклад, у Луганській області завдяки малому бізнесу було створено 92% робочих місць. Подібний стан речей і в інших регіонах. По-друге, стимулюватиме відхід грошових потоків у тінь і зменшуватимуться надходження до бюджету. Намагання підвищити ставку податку в 10 разів (в даному випадку - на рекламу) це не лише є свідчення поверховості в опануванні теоретико-економічних знань, але й небажання адекватно реагувати на реалії поточної ситуації. Адже таке вже було: зокрема, у жовтні 2008 р. Київська міськдержадміністрація (КМДА) на третину підвищила тарифи за використання комунальної землі під рекламні конструкції. Через два місяці заповнення рекламних площ у столиці заледве досягло 50%. В КМДА було направлено повідомлення про ліквідацію не менше 300 щитів великого формату, розміщених переважно в спальних районах. В умовах кризи, скорочуючи витрати, компанії почали демонтаж найменш вигідних рекламних конструкцій. За оцінками фахівців, це лише початок демонтажу, і всього може бути знято до 30% конструкцій. Для бюджету міста це буде означати недоотримання до 25 млн. грн.

По-третє, зазначені вище та деякі інші податки урядові та Верховній Раді довелося все ж відмінити. Правда, сталося це тільки після пікетування будівлі Кабміну, блокування автомагістралей, мітингів і протестів автоперевізників, підприємців та інших громадян. Під таким тиском уряд змушений був піти на поступки в у тому, коли вирішив відкликати спрямований до Верховної Ради законопроект "Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", що стосується заборони відносити на валові витрати затрати підприємств на купівлю товарів чи послуг у єдиноплатників податку". Також з 1 січня 2009 р. знижена з 20 до 10% ставка ввізного мита на вантажівки масою понад 20 т., а на напівпричепи - з 12% до 10%. Повернуті попередні ставки транспортного збору, що діяли до 25 грудня 2008 р. На жаль, представники урядових інституцій не роблять з цих подій належних висновків. Зокрема, голова Держкомпідприємництва України О. Кужель вже в березні ц.р. заявила: "зараз не можна робити різких рухів щодо зменшення податкового навантаження, адже в Україні, як майже в усьому світі, триває падіння обсягів виробництва, скорочується ВВП" [8]! Що сказати? Хіба-що згадати слова видатного економіста А. Сміта, висловлені більш як 230 років тому і не спростовані досі: "Високі податки, інколи зменшуючи споживання обкладених ними товарів, а інколи заохочуючи їхню контрабанду, часто викликають скорочення доходів держави в порівнянні з тими доходами, котрі могли би бути отримані за встановлення більш скромної ставки оподаткування" [9]. 

І ще одна цікава думка від нобелівського лауреата Майкла Спенса, яку він у середині 2002 р. виклав в інтерв'ю німецькій газеті "WELT am SONNTAG". "Ми живемо, - відмітив  учений, - в епоху надзвичайно швидких перетворень, а це вимагає від Америки, Європи та інших розвинених регіонів світу не відгороджуватися від сусідів високими митними зборами, а шукати шляхи ефективної інтеграції. Досить згадати, як повоєнна Канада, прагнучи захиститися від решти світу підвищенням ввізного мита, позбулася конкурентноздатності промисловості"[1]. Саме тому, як видно з антикризової програми, США взяли на себе зобов'язання не протегувати своїм виробникам, якщо це йде врозріз із міжнародними торговельними угодами. В Україні - навпаки, започаткували розкручення протекціоністської торгової політики: з 6 березня вступив у силу Закон N 923 від 4 лютого 2009 р., що запроваджує введення терміном на 6 місяців тимчасової надбавки в розмірі 13% до діючих ставок ввізного мита на товари не критичного імпорту. Таким підходом самі ж суперечимо нормам СОТ, до якої так наполегливо і так довго прагнули вступити. Але постає питання який зовнішньоекономічний курс обгрунтованіший?

Так от, в результаті наукових досліджень доведено, що протекціоністська торгова політика не впливає на сальдо поточного рахунку платіжного балансу, веде до підвищення реального обмінного курсу, товари і послуги власного виробництва стають дорожчими в порівнянні з іноземними, зменшуються обсяги як імпорту, так і експорту. Отже, українське суспільство програватиме від скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Це в перспективі. А за нинішніх умов - уже терпимо збитки. Голова Державної митної служби України А. Макаренко серед втрат назвав такі: "По-перше, дефіцит, який виник на внутрішньому ринку ... По-друге, виникла загроза, що частину товарів, які раніше легально завозилися, намагатимуться завезти на митну територію України контрабандним шляхом ... По-третє, скорочення доходів бюджету ... За десять днів із запровадження 13-відсоткової ставки додаткові відрахування до бюджету внаслідок її запровадження становили 28 млн. грн. А втрати через фізичне зменшення імпорту за цими товарними позиціями сягали від 35 до 40 млн. грн. щодня. Тобто ми втратили значну частину бази оподаткування" [10] (на щастя, через 10 днів це безглузде рішення скасували - М.Д.). 

Далі Б. Улін пропонує такі рекомендації: "4. Сприяти переміщенню робочої сили як в регіональному розрізі, так і за видами занять. Організувати додаткове навчання робітників усіх сфер та галузей, включаючи сільське господарство, бажаючих отримати кваліфікацію для нового виду діяльності. Перешкоджати можливому наданню переваги у людей жити за рахунок соціальної допомоги, а не шукати нову роботу в іншій місцевості або перекваліфікуватися.

Всі перераховані вище, а також деякі інші заходи будуть сприяти зростанню виробництва товарів і послуг в результаті селективного збільшення попиту" [11].

Таблиця 3. Застосування державних важелів задля стимулювання збільшення внутрішнього попиту в ЄС та Україні

Як видно з таблиці в Україні "своєрідно" підійшли до перешкоджання "людям жити за рахунок соціальної допомоги", а саме законодавчими актами істотно подовжили і ускладнили шлях до допомоги, що дозволило знизити темпи зростання кількості безробітних!?

У розвиток своїх думок Б. Улін зазначив: "Що стосується завдання послаблення інфляційних факторів, я хочу особливо відмітити деякі, як мені видається, найважливіші аспекти політики.

5. Періодично використовувати стратегічний контроль за цінами з тим, щоб протидіяти зростанню цін, не зумовленому збільшенням витрат та помірними прибутками. Це особливо важливо, якщо монополістичні організації роздувають ціни для отримання надприбутків, викликаючи тим самим підвищені претензії робітників і службовців на підвищення заробітної плати.

6. Запобігати тенденції до підвищення заробітної плати робітників і службовців понад рівень, що зумовлений зростанням вартості життя і продуктивності праці" [12].

У цій частині важко проводити якісь порівняння. Адже за твердженням міністра економіки України Б. Данилишина "показник продуктивності праці ніхто зараз, на жаль, не обраховує. Міністерство економіки тільки зараз розробило відповідні методичні рекомендації" [13]. Не дивно, що в державі, по-перше, наростає різнобій в економічній політиці. Зокрема, у квітні 2008 р. голова НБУ В. Стельмах заявляв, що: "Ми підтримаємо політику уряду доти, доки це не суперечить основній функції НБУ. Тобто - збереження стабільності національної валюти, а це значить, щоб було збережено купівельну спроможність грошей". Виходить, голова НБУ таким чином чітко дав зрозуміти, що основним пріоритетом для Нацбанку все ж таки залишилася боротьба з інфляцією. Навіть якщо вона піде на шкоду економічному зростанню. А вже через кілька днів (14 квітня) прем'єр-міністр Ю. Тимошенко заявила, що "відтепер мінімальна заробітна плата в національній економіці щороку підвищуватиметься на 25%" [14]. По-друге, такий підхід іде в розріз із застереженням нобелівського лауреата про необхідність ув'язування підвищення зар­плат зі зростанням продуктивності праці. Він призвів до зниження стимулів до праці та занурив країну в боргову яму перед зовнішнім світом.

Серед інших рекомендацій Б. Уліна: "7. Постаратися досягнути принципової угоди між урядом, парламентом і різними організаціями про те, що інфляцію необхідно стримувати у відповідності з поставленими цілями. Домогтися, таким чином, того, щоб очікування зростання цін не закладалося у прогнози майбутньої інфляції у тих масштабах, котрі були характерні для країн з розвинутою ринковою економікою у 70-і рр." [15].

А на думку нобелівського лауреата Джеймса Міда, поряд з досягненням зазначеної згоди "у будь якому випадку в реальному світі бажано, щоб різні владні структури, по крайній мірі, повідомляли б один одного стосовно власних планів, щоб - як ми сподіваємося, шляхом погоджувального процесу взаємного пристосування та примирення - з їх взаємодії можна було б мати певну вигоду" [16]. На жаль, в Україні цього немає. Різні гілки влади вирішують не системні проблеми в економіці та банківській сфері, а здебільшого локальні. Чвари між президентом, прем'єром та коаліцією Верховної Ради, по-перше, стали предметом глузувань світового співтовариства; по-друге, не дають змоги сформувати реальні пріоритети нашого руху хоча б на найближчу перспективу. Відсутня чітка і скоординована позиція окремих гілок влади. Місії МВФ доводиться вислуховувати досить різні, іноді протилежні думки, не розуміючи, де центр прийняття рішень, і з ким потрібно вести переговори. Через таку політичну нестабільність інвестори мають чи не основну підставу вважати вкладення в Україну високоризиковою пропозицією.

Водночас у період кризи не розставлено необхідних акцентів і в урядовій роботі. Зокрема, міністр економіки України Б. Данилишин переконує, що "уряд повинен думати і про інші проблеми, адже є речі важливіші за інфляцію. Наприклад, соціальний спокій. У нас ще є певний "запас", однак думати про соціальну безпеку уряд повинен заздалегідь" [17]. Невідомо про який "запас" пише міністр, але відомо, що напередодні виходу його статті Держкомстат України повідомив про рівень інфляції в державі у січні 2009 року у 2,9% ! Тому варто прислухатися до думки нобелівського лауреата Мілтона Фрідмана: "Зв'язок між зростанням інфляції та ростом безробіття, який спостерігається останнім часом, може відображати спільний вплив таких подій, як нафтова криза (в Україні різке зростання ціни на природний газ - М.Д.) чи дію незалежних сил, котрі одночасно викликають і зростання інфляції, і зростання безробіття. Однак головним для багатьох країн може бути те пояснення, що в даний час вони переживають перехідний період, який вимірюється не роками, а п'ятирічками чи навіть десятиліттями. Населення ще не встигло змінити свої звички та інституції у відповідності з новою грошовою ситуацією. Інфляція не тільки наростає, але стає все більш нестабільною, внаслідок чого розширюється державне втручання в ціноутворення. Поєднання зростаючої нестабільності інфляції та зростаючого відхилення відносних цін від значень, котрі можуть бути встановлені лише ринком, знижує ефективність економічної системи, призводить ... до підвищення рівня безробіття" [18].

Ще одна важлива рекомендація від Б. Уліна сформульована наступним чином: "8. Використати гнучку грошову систему, здатну знижувати вартість іноземних валют до рівня, необхідного для протидії можливому імпорту інфляції з цих країн у випадку, якщо однією зі складових частин національної політики є боротьба з інфляцією.

Такого роду політика природно координується із загальною кредитно-фінансовою політикою, що чинить вирішальний вплив на сукупний обсяг попиту. Політичні діячі повинні знайти компроміс між численними комбінаціями виробництва продукції та інфляції" [19]. Координації дій, яку нобелівський лауреат вважає природною, в Україні немає. Навпаки, на НБУ чинитися тиск проурядовою коаліцією у Верховній Раді у вигляді неодноразового наполягання на звільненні його голови та відповідного голосування. Також "публічне заслуховування звіту НБУ в парламенті, за словами голови Ради Асоціації українських банків С. Аржевітіна, мало негативний вплив на ринок. Якщо в грудні 2008 року з банківських депозитів вкладники забрали 100 млн. гривень, то після різноманітних телевізійних та публічних шоу і непродуманих заяв деяких політиків обсяг вилучених банківських депозитів сягнув у січні 2009 року 16 млрд. грн." [20].

Більше того, відбувається втручання уряду в самостійність дій НБУ, зокрема:

- законопроектом Кабміну "Про державний бюджет України на 2009 рік", який у грудні м.р. був схвалений Верховною Радою як Закон, статтею 84 передбачено, що НБУ повинен автоматично викуповувати державні облігації уряду (ОВДП) протягом трьох банківських днів від дня надходження пропозиції стосовно їхнього викупу у банків. Цим механізмом великомасштабної грошової емісії за чотири місяці 2009 р. надруковано 16 млрд грн. (впродовж кількох років заборгованість уряду по ОВДП перед НБУ становила нуль);

- статтею 86 передбачено, що НБУ повинен погоджувати рефінансування комерційних банків з Кабміном;

- постановою уряду N 44 від 29 січня ц.р. перший віце-прем'єр міністр О. Турчинов мав брати участь у засіданнях, присвячених середньому і довгому рефінансуванню.

Результатом перманентної боротьби Кабінету Міністрів із НБУ стало різке падіння платоспроможності банків. Активізувалися тіньові економічні відносини: нині поза банківською системою, за оцінками експертів, перебуває близько 190 млрд. гривень готівки в національній та іноземній валюті (це при тому, що майже стільки ж - 193 млн. грн. - фізичні особи тримають на депозитах у банках). Щоправда, намір уряду відновити співробітництво з МВФ дав підстави останньому змусити Кабмін відмінити в березні ц.р. всі рішення про обмеження фактичної і юридичної незалежності НБУ.

Підсумовуючи свої міркування з приводу експансіоністської політики зростання, Б. Улін підкреслює, що швидкість викликаного такими заходами процесу розширення сукупного попиту (закупівель товарів і послуг) впливає на характер і тривалість фази підйому. На його думку "багато дослідників, які мають практичний досвід у бізнесі, вважають, що періоди пожвавлення економіки і підвищення ділової активності будуть тривалішими, якщо зростання виробництва не зазнає надмірного стимулювання шляхом збільшення сукупного попиту" [21]. В Україні за безсистемністю та алогічністю дій органів влади (наприклад, закладені в бюджет 2008 року державні гарантії Державній іпотечній установі обсягом 1 млрд. грн. так і залишилися на папері і під них не було залучено коштів для фінансування проектів у будівництві або запровадження квотування на експорт олії, якої Україна виробляє в 7 разів більше, ніж споживає) до фази піднесення ще далеко, проте чітко простежується спад виробництва. Підтвердженням цього є катастрофічна ситуація навіть у тих галузях, де маємо надлишковий потенціал з урахуванням і ресурсів, і виробничих можливостей підприємств.

Наприклад, у галузі виробництва вершкового масла. Так, компанія "Терра Фуд" (ТМ "Тульчинка") у грудні 2008 р. зменшила його виробництво на 50%. В об'єднанні "Мілкіленд" (ТМ "Добряна", "Коляда" та ін.) скорочено майже тисячу працівників. Із 8 підприємств ТОВ "Західна молочна група" (ТМ "КОМО", "Гурманіка" та ін.) працює лише 3, понад 700 робітників були скорочені. Результатом такої політики стало зростання імпорту вершкового масла. За перший квартал 2009 р. Україна імпортувала з Білорусії майже 7 тис. т. цього продукту?! Тому і ціна його збільшилася на 16,7%.

Це при тому, що торік в країні зібрано рекордний урожай зернових культур. Навіть фінансові показники їх вирощування були зіпсовані обвалом цін восени 2008 р. В цій ситуації уряд мав би, по-перше, запропонувати стимули для нарощення поголів'я худоби і організації виробництва молока. По-друге, замість заборони експорту зерна (що не привело до істотного поліпшення ситуації з внутрішніми цінами), подбати про ринки його збуту.

*    *    *

Після вивчення багатої на кризи історії економіки, опрацювання величезного обсягу економічної інформації нобелівські лауреати зробили важливі теоретичні узагальнення. Формування на їхній основі конкретних практичних заходів в різних країнах має свою специфіку. Аналіз, проведений з урахуванням нинішніх українських реалій, дозволяє зробити певні висновки і висловити пропозиції, які допоможуть визначити комплекс дій, спрямованих на подолання економічної кризи.

1. Як свідчить статистика, криза в країнах з переважною орієнтацією на ринкову економіку по-різному вплинула на соціально-економічне життя громадян (у ЄС ситуація не така складна, як у США). Кожен уряд різним набором заходів прагне захистити свою економіку, розуміючи, що порад нобелівських лауреатів варто дослухатися, враховуючи узагальнений досвід подолання депресій та багаторічну успішну практику господарювання.

2. Органи української державної влади виявилися нездатними вчасно спрогнозувати кризові явища й належно зреагувати на них. Урядовці слабо розуміють зв'язок фондового ринку з економікою країни. Сигнали з цього ринку в минулому році залишилися поза їхньою увагою. Проте без сучасної науки, вміння аналізувати, грамотно пов'язувати закономірності нинішнього обігу цінних паперів із процесами фінансової сфери та реальної економіки неможливо підвищити ефективність перерозподільчих процесів у господарському комплексі та сформувати сприятливий інвестиційний клімат у державі. Під навіть багатообіцяючі запевнення уряду іноземний капітал не повернеться в Україну, він хоче читати чіткі ринкові сигнали, яких, на жаль, немає, і навряд чи скоро вони з'являться.  

3. Упродовж 2008-2009 рр. антикризові заходи Кабміну були безсистемними. З економічного погляду, їх радше можна назвати спонтанними. Серед важливих підтверджень цьому є:

а) неправильно зроблені урядом у грудні 2008 р. макропрогнози на 2009 рік і, відповідно, неадекватні дії: прем'єр-міністр Ю. Тимошенко наполягла на тому, що реальний ВВП України в умовах кризи зросте на 0,4% (а не впаде на 5%, як це очікували експерти МВФ), інфляція знизиться до 9,5% (як у вересневих 2008 р. прогнозах). Фактично ж у першому кварталі, на думку експертів, економічний спад становить 25,5% (Держкомстат уже не публікує оперативних даних щодо ВВП, навіть квартальних), а інфляцію маємо у 5,9%;

б) значний перелік вкрай незбалансованих антикризових постанов Кабінету Міністрів і законів Верховної Ради, що ними ж уже відмінені, а також рішення Конституційного Суду від 30 квітня ц.р. про скасування положень Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" щодо виплати допомоги з безробіття, починаючи з 91-го календарного дня, особам, звільненим за згодою сторін.

Основними причинами формування макроекономічних дисбалансів та накопичення кризового потенціалу є проведення економічної політики на засадах соціального популізму, зволікання з проведенням необхідних структурних реформ в економіці, консервація неефективної податкової системи, нерозважлива бюджетна політика. Нагальною є потреба в системних кроках виходу України з кризи. Тобто в комплексному наборі економічних заходів, що мали б готуватися незалежними (в тому числі, можливо, і міжнародними) експертами та окремими фахівцями міністерств і відомств, які мають необхідний досвід такої роботи. Його успішність залежатиме від досягнутого компромісу між гілками влади та взаємодії з громадськістю.

Криза - це очищення економічного організму. Це не лише реальна можливість, а й необхідність кардинальних реформ, здатних забезпечити прискорений кількісний та якісний розвиток економіки у майбутньому. Реформи мають посилити захист прав власності, щоб запобігати рейдерським атакам, модернізувати інфраструктуру держави. Потрібно розбюрократизувати порядок ліцензування, сертифікації і надання дозволів на господарську діяльність, спростити систему оподаткування, не зволікати з поверненням ПДВ, зробити прозорою в цілому податкову систему.

4. Наслідком ситуативної фіскальної політики уряду є неможливість сформувати економічні очікування. Це підвищує ризики ведення бізнесу в Україні. Для стимулювання виробництва товарів і послуг Кабміну варто використати такий інструмент економічної політики як інвестиційний податковий кредит. Завдяки зазначеній зміні оподаткування велика кількість інвестиційних проектів робиться прибутковою і, подібно до технологічних новацій, збільшується попит на інвестиційні товари. Мають бути запроваджені інші стимули: спеціальні урядові субвенції, прискорена амортизація, податкові канікули, компенсації за відсотками з тим, щоб відновити кредитування пріоритетних галузей економіки в Україні.

5. На дестабілізацію банківської системи суттєво вплинули також прорахунки менеджменту, який у гонитві за своєю часткою на ринку нехтував якісним прогнозуванням ризиків. Водночас стабільність банків - це запорука швидкого виходу з кризи. Слід повернути довіру до НБУ і банківської системи в цілому. Для цього потрібна послідовність, прогнозованість і прозорість дій НБУ у валютно-курсовій політиці: запровадження публікації деталізованої інформації в розрізі банків про рівень капіталізації, про власність і якість активів, представлення балансів і звітів про доходи та витрати; регулярне проведення керівництвом НБУ прес-конференцій, брифінгів; оприлюднення прогнозів центрального банку. Нагальною є потреба в оперативній розробці ним методології запровадження нових інструментів та механізмів у діяльність комерційних банків.

Світова практика свідчить: правильно сформована й озвучена підтримка держави здатна призупинити відтік депозитів і стабілізувати ситуацію в банківській системі. Такий підхід зменшує потребу в ресурсах для кредитного рефінансування та рекапіталізації банків, адже зазначені кошти згодом державі ж і доводиться вишукувати.  

 І насамкінець. Нинішня криза є не лише фінансовою та економічною. Вона унаочнила інтелектуальну кризу й брак порозуміння в суспільстві. Отже, компетентні рекомендації висококласних фахівців матимуть в Україні позитивний ефект лише тоді, коли очільники всіх гілок влади навчаться ставити розумні ідеї вище за власні амбіції.

1. Пол Кругман. Финансовая "русская рулетка" // Мысль. - 2008. - N 10 (33). - С. 52.

2. Бертиль Улин. 1933 и 1977 - некоторые проблемы политики роста в случаях несбалансированности внутренних и международных экономических отношений // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т. /Сопред. редкол. Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов. Т. V. В 2 кн. Всемирное признание: Лекции нобелевских лауреатов / Отв. ред. Г. Г. Фетисов. Кн. 1. - М.: Мысль, 2004. - С. 302.

3. Там же. - С. 309-310.

4. Під транспарентністю розуміють ясність, зрозумілість структури об'єкта чи процесу, що відбувається. Отже, транспарентність економічної політики означає організацію такої політики, що характеризується достатністю точної інформації, оброблених даних, на основі яких економічні суб'єкти формують свою поведінку та очікування.

5. Там же. - С. 310.

6. Bernanke B.  Non-Monetary Effects of the Financial Crisis in the Propagation of the Great Depression // American Economic Review 73 (June 1983), pp. 257-276.

7. Ю. Сколотяний. ПроФОНдація // Дзеркало тижня. - 2009. - 7 лютого. - С.7.

8. Наголос // Вісник податкової служби України. - 2009. - N 9. - С.4.

9. Див.: Берндт, Эрнст Роберт. Практика эконометрики: классика и современность: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности 060000 экономики и управления Пер. с англ. под ред. проф. С.А.Айвазяна Э.Р.Берндт. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. - С. 699.

10.  Анатолій Макаренко. Потрібно видихнути газ і просто працювати // Дзеркало тижня. - 2009. - 21 березня. - С.9.

11. Бертиль Улин. 1933 и 1977... - Там же. - С. 310.

12. Там же. - С. 310.

13. Богдан Данилишин. Економіка України: життя після кризи ? // Дзеркало тижня. - 2009. - 17 січня. - С.8.

14. Див.: Ю. Сколотяний. Креш-тести. Минулого тижня банківська система перенесла черговий напад грошової ядухи // Дзеркало тижня. - 2008. - 26 квітня. - С.8.

15. Бертиль Улин. 1933 и 1977... - Там же. - С. 311.

16.  Джеймс Мид. Смысл "внутреннего баланса". - Там же. - С.290.

17. Богдан Данилишин. Економіка України... - С. 8.

18. Милтон Фридман. Инфляция и безработица. - Там же. - С.280.

19. Бертиль Улин. 1933 и 1977... - Там же. - С. 311.

20. Див.: Р. Підвисоцький. Для виходу з кризи необхідні макроекономічні структурні зміни // Вісник Національного банку України. - 2009. - N 3 (157). - С.9.

21. Бертиль Улин. 1933 и 1977... - Там же. - С. 311.