Сайт Михайла Довбенка

Наукові праці

РУХ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ (про наукову концепцію академіка А. А. Чухна)

Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1129/

"Економіка України". Науковий журнал,

N 6 (547), червень 2007. - С. 88-94

М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук

У грудні 2006 р. одному з найстарших економістів пострадянських країн Анатолію Андрійовичу Чухну виповнилося 80 років. Учений широкого наукового діапазону, він, безумовно, належить до числа найбільш значущих фігур соціально-економічної думки України на межі ІІ і ІІІ тисячоліть. Усе життя член Національної академії наук України А. Чухно займається питаннями першорядної важливості для суспільних наук в цілому і економічної зокрема. До них належать: розкриття процесу переходу людства на нову стадію цивілізації та визначення її основних рис; обґрунтування необхідності і сутності зміни економічної теорії на якісно нову, еволюційну парадигму; розкриття співвідношення індустріального та інформаційного, постіндустріального, розвитку, обґрунтування можливості і необхідності їх поєднання в умовах України та ін.

У зв'язку з 80-річчям А. Чухна Київським національним університетом імені Тараса Шевченка видано цікаву книжку "Академік Анатолій Андрійович Чухно. Життя і діяльність: До 80-річчя від дня народження"[1]. У ній подано основні результати науково-дослідної роботи ювіляра, знаменні дати його життя та діяльності, спогади, що становлять не тільки професійний, але й суспільний інтерес. Ця книжка - не данина загальній науковій культурі, вона дає безцінний матеріал для пошуку соціальних альтернатив, визначення державної економічної політики. Її сповна можна вважати однією з небагатьох доступних праць, яка безпосередньо стосується тієї галузі, в якій знаходитиметься ключ до розвитку людського суспільства в ХХІ столітті.

 На відміну від багатьох сучасних економістів, А. Чухно прагне вирішувати конкретні питання в контексті загальних теоретичних, методологічних і соціальних проблем, виявляючи велику ерудицію і схильність до розгорнутого філософського обґрунтування своїх ідей. Ось чому можна сказати, що економічна концепція А. Чухна є органічною частиною його соціально-філософської системи поглядів.

Пошук власної світоглядної позиції є характерною рисою будь-якого авторитетного дослідника, і чим ширший його науковий діапазон, тим складніше дати однозначну і вичерпну оцінку його економічній концепції. Було б невірно бачити в особі ювіляра лише відвертого прихильника капіталізму чи категоричного захисника марксизму, який ставив би насамперед ідеологічні цілі на шкоду фундаментальності наукового аналізу. Він не допускає переважання політичної доцільності над дослідницькою достовірністю, тому йому вдається досягти значної глибини та об'єктивності в осмисленні багатогранної і складної економічної дійсності. У більшості своїх праць він прагне загострювати увагу на проблемах, замовчування яких, як свідчить історія, може дорого обійтися. Ось чому важливо зрозуміти логіку системи його поглядів, її вихідні положення, специфіку постановки досліджуваних проблем, навіть якщо пропоновані рішення деякі вчені не вважають прийнятними. Вузькі рамки рецензії не дозволяють дати детальний виклад наукової концепції А. Чухна, сформульованої у рецензованій книзі, тому обмежимося лише загальним начерком.

"…Розгляд економічних процесів і явищ

не в статиці, а в динаміці"[с. 98].

Базовим елементом наукової концепції цього великого вченого є теза про "економічну динаміку" [с. 111], яка випливає з його розуміння загальнометодологічних основ процесу пізнання. Він виходить з того, що економіка - надзвичайно складна й багатогранна система, яка постійно змінюється й охоплює різні сектори, ринки та інституції. Уперше за багатовікову історію людства світове господарство постало не як конгломерат національних економік, а як єдиний цілісний ринковий механізм. Воно стало глобальним явищем, а на глобальному рівні проявляються свої закономірності, які не є простим продовженням чи вираженням закономірностей внутрішніх національних ринків.

Настає технотронна ера, в якій формується нова економіка - економіка динамічних знань з її найзатребуванішим товаром - інформацією. Попередня економічна система більше не може функціонувати за тими правилами, за якими вона працювала протягом майже п'ятисот років з моменту її виникнення. Звична для неї система знань уже не спроможна ні пояснити сутність багатьох радикальних трансформацій, ні передбачити хід і наслідки їх подальшого розвитку. Багато людей, у тому числі й окремі науковці панікують, вважаючи таку ситуацію глобальною кризою і, зокрема, глибокою кризою науки. Проте кризовий стан економічної системи індустріального суспільства - це попередник і, водночас, стимул розвитку економіки, що будується на знаннях та інформації.

Відповідно до закону заперечення заперечення, на думку А. Чухна, відкидається старе, віджиле і використовується те, що себе виправдало, будучи водночас доповненим пізнанням та узагальненням нових явищ і процесів. На цій основі створюється нова система знань економіки, якій притаманна своя внутрішня логіка і структура [с. 99]. Звичайно, всі ці особливості мають відбиватися на економічній теорії. Але чи трансформується економічна теорія під їх впливом? Думки різні. Окремі науковці вважають, що навіть "сама можливість її існування у наш час знаходиться під питанням"[1]. Разом з тим, слід зрозуміти, що у зазначеній багатоликій системі феноменів завжди зникають уже вивчені взаємозв'язки та взаємозалежності і постійно з'являються невідомі, виникають зовсім нові економічні закони, концепції, гіпотези. Перед цим об'єктивним процесом ніхто не може встояти, його треба розуміти і використовувати на благо людей. Економічна думка має виявляти новації, досліджувати та формулювати їх.

З урахуванням зазначеного неймовірно складно розвивати економічну теорію як цілісну "сукупність усіх думок і побажань з економічних питань, що присутні в суспільній свідомості у даний час і в даному місці"[2]. Ось чому лише такі сміливі, досить аргументовані прориви в майбутнє, як економічні ідеї А. Чухна, допоможуть нам переосмислити погляди на сучасну економічну теорію, сприятимуть виробленню її нової парадигми, формуванню сучасного стилю економічного мислення, швидкому виходу української економічної науки з узбіччя світового розвитку.

 Еволюційна парадигма як основа сучасної економічної теорії

Визнання мінливості економічних процесів і явищ, їх поступального, а не стрибкоподібного розвитку зумовило позицію А. Чухна при трактуванні сутності економічної теорії на сучасному етапі, переходу її на якісно нову, еволюційну парадигму. Він вважає, що з одного боку, це довгий історичний процес трансформації теорії і методології, який підготував перехід економічної теорії як науки на вищий ступінь свого розвитку, коли можна і треба розглядати економіку в процесі еволюції. З іншого боку, у розвитку суспільства відбулись такі глибокі зміни, які зумовили, такий стан, коли еволюційний розвиток має великі переваги порівняно з революційним. Розвинуті країни еволюційним шляхом перейшли на вищу, інформаційну стадію цивілізації, неухильно нарощуючи свою економіку, підвищуючи добробут, розв'язуючи соціально-економічні проблеми без гострих соціальних конфліктів.

 Еволюційна парадигма академіка А. Чухна має ту універсальність, яка дозволяє перейти від процесу трактування основоположних теорій до стадії розробки нових, їх адаптації в постіндустріальній економічній системі, що характеризується високою динамічністю, великою роллю інформаційного ресурсу. Осмислення цих ключових позицій дає можливість отримати цілісне уявлення про проблемне поле сучасної економічної науки. Без цього багато науковців твердять, що економічна теорія нібито перебуває у кризовому стані. Наприклад, російський учений-економіст Є. Балацький, аналізуючи закономірності розвитку економічної науки, зазначає, що "більш ранні праці економістів характеризувалися вищою збалансованістю. Напевно, в міру розвитку економічної науки в її надрах стали наростати відцентрові сили, котрі розривають єдине економічне знання на окремі фрагменти … такий стан справ можна кваліфікувати як початок кризи"[3] (виділено мною - М.Д.).

Навіть сповідуючи критичне ставлення до теоретичних положень сучасної економічної науки, не можна погодитися з оцінкою російського колеги. Адже, як відомо, нові теорії, концепції, висновки тією чи іншою мірою спираються на праці та дослідження попередників, на розроблену ними термінологію. З їх допомогою систематизовують і впорядковують раніше нагромаджене теоретичне знання. Це процес постійний. Більше того, якими б не були хорошими, наприклад, підручники з теорії, все ж навіть талановиті економісти неодноразово їх переробляють. Цього вимагають об'єктивні умови, потреби й інтереси економічної практики.

Разом з тим, в умовах, коли глобалізаційні процеси набули небаченого розвитку та інтенсифікації, назріла нагальна потреба інтелектуального забезпечення нової стратегії розвитку суспільства на основі знань. У цьому випадку на порядок вище зростає конкуренція, що виявляється в найрізноманітніших формах. Але створення конкурентних переваг стає можливим через формування економіки динамічних знань. Економіка динамічних знань - це така система відносин між людьми, у якій вони творять знання, а передову їх частину (затребувану практикою) поширюють і використовують для забезпечення їх зростання та конкурентоспроможності. Це економіка, яка не тільки використовує знання у різних формах, але й в умовах інтелектуальної конкуренції постійно виробляє їх у вигляді високотехнологічної, наукомісткої продукції, кваліфікованих послуг. Конкурентний відбір виступає як незгасний для всіх стимул максимізувати результати і мінімізувати затрати своєї інтелектуально-економічної діяльності.

Таким чином, динамічність еволюції, її широта і масштаби дають підстави стверджувати, що економічне господарство початку ХХІ століття - це вже принципово інша система порівняно з історично добре вивченим капіталізмом марксистсько-ленінського періоду. Завершилося формування цілісного світового господарства, яке охопило всю планету, підвівши світове співтовариство до необхідності теоретичного осмислення цих нових реалій. Проте дослідження динамічних аспектів залишається поки що здебільшого цілиною. Наведеними у книжці аргументами А. Чухно дає зрозуміти: статичність економічної теорії - вже в минулому. Майбутнє науки вимагає від науковців врахувати цю особливість у своїх економічних дослідженнях.

Економічна динаміка і система господарювання

Економічну динаміку академік А. Чухно розглядає як "не щось встановлене назавжди. Змінюється економічна ситуація, змінюється людина і її поведінка, тому система господарювання має своєчасно вловлювати ці зміни і реалізувати їх у дійових адекватних умовах" [с. 111]. Причому вчений вживає поняття економічної динаміки в широкому розумінні, не тільки як набір якихось конкретних знань, а як те, що допомагає людям орієнтуватися в світі, який постійно змінюється.

Розглянуті положення визначили позицію вченого щодо цілеспрямованого процесу модернізації економіки України на початку 1990-х років, коли реформи фактично були вимушеним кроком. Прикладний характер результатів своїх досліджень він реалізує у двох аспектах: на корпоративному рівні і макроекономічному. Так, очоливши авторський колектив, А. Чухно протягом 1992-1994 рр. здійснив розробку системи заходів щодо перетворення виробничого об'єднання "Київський радіозавод" на акціонерне товариство. Для цього було розроблено комплексну програму проведення корпоратизації об'єднання, статут акціонерного товариства відкритого типу, оцінку вартості цілісного майнового комплексу та іншу документацію. Що ж до макроекономічного аспекту реалізації досліджень, то академік А. Чухно очолив авторський колектив з розробки законопроекту "Про власність", брав участь у підготовці матеріалів і розробці Законів України "Про приватизацію майна підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Про приватизаційні папери". За його безпосередньої участі підготовлено проект концепції роздержавлення і приватизації в Україні, яку покладено в основу "Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду", розробленої Кабінетом Міністрів і затвердженої Верховною Радою України.

Спрямовуючи зусилля економістів на докорінне реформування відносин власності, академік А. Чухно розумів, що наша країна, щоб вижити, мусить припинити експерименти з покращення соціалізму й інтегруватися до світової економіки класичним шляхом - запровадження приватної власності. Звісно, власність громадян поки що є малоефективною і не забезпечує своїм власникам сталих доходів (у тому числі й через незрозумілі обмеження на купівлю-продаж земельних ділянок, паїв). Але в нинішніх умовах це справа наживна. А на початку 90-х років треба було рятувати країну: української економічної системи як такої не існувало - була незамкнена частина південно-західного економічного регіону колишнього СРСР. В Україні були відсутні ринки капіталів і власна валюта, розкручувалися платіжна криза та гіперінфляція. Разом з тим наполеглива праця та одержимість багатьох науковців, практиків, патріотів України стимулювали прискорений розвиток недержавного сектора економіки і забезпечили його переважання. Приватизація, таким чином, стала важливим фактором формування ринкових відносин і зростання економіки, яке триває вже кілька років.  

І ще одне. Своє майбутнє світове співтовариство усвідомлює лише через створення ринкової основи глобальних процесів у поєднанні з плюралізмом національних моделей розвитку на базі демократичного устрою кожної країни. Глобалізація розглядається не як приведення до спільного знаменника всіх держав і народів, а як збереження різноманіття при зростаючій технологічній стандартизації. Фахівці Світового банку в спеціальній доповіді про глобалізацію звертають увагу на досвід країн з високим рівнем життя - Австрії, Бельгії, Данії, Норвегії, який демонструє, що успішна глобалізація не вимагає "адаптації єдиної, стандартної інституційної моделі"[1]. Отже, нам слід ґрунтовно попрацювати над своєю моделлю, яка має бути розроблена з урахуванням традицій і особливостей української нації.

Під цим кутом зору, на думку А.Чухна, "альтернатива "капіталізм чи соціалізм" не виражає стратегію реформування економіки України. Необхідна модель економіки, в якій домінують форми власності, що перетворюють робітника на господаря, який розпоряджається засобами виробництва і результатами праці, широко розвивають самоуправління, реалізують стратегію соціального партнерства, гуманізації праці, піднесення добробуту народу" [с. 73].

Виходячи з цього, саме економічна наука може дати рекомендації про те, який рівень економічної свободи в країні є доцільним для бажаного економічного зростання; як модифікувати ринкову систему до поєднання наших економічних і неекономічних факторів щоб досягти високих соціальних результатів; через які механізми адаптації можемо вписатися в єдиний світовий ринковий простір тощо. Навіть шлях до такого, здавалося б, зрозумілого для людей явища, як нова валюта євро, не можна пройти без науковців. Адже вони мають запропонувати заходи для піднесення нашої економіки на траєкторію умов-критеріїв конвергенції, а також щодо адаптації ступеня кореляції національного економічного циклу із загальноєвропейським трендом у країнах ЄС (економіка України поки що живе не за "європейським розкладом"). Не збігаються український та світовий цикли й у валютній сфері. Ось чому, якщо керівні структури країни з напрямом подальшого розвитку політично вже визначилися, то зволікання з науково-економічним забезпеченням приєднання до зони євро може вилитися у великі фінансові та матеріальні втрати.

Колись було намагання запровадити практику регулярних зустрічей керівництва нашої держави з науковцями, кілька навіть відбулося (востаннє за таким "круглим столом" збиралися 4 лютого 2004 р.). Проте безсистемність в їхній організації, яка межує з байдужістю до фахової думки, відлучення вчених від процесу розробки альтернативних варіантів та громадських слухань проектів національних концепцій, планів, програм як комплексного характеру, так і за окремими напрямами, галузями, сферами роблять такі документи здебільшого заполітизованими, кон'юнктурними, безперспективними[2]. Але ігнорувати динамічні зміни господарського життя вже не можна, оскільки це веде до надмірно великих помилок.

Таким чином, через обгрунтований А. Чухном перехід на якісно нову, еволюційну парадигму як в економічній теорії, так і в практиці на перше місце виходить не пошук немовби універсальних і правильних схем, а здатність до гнучкого реагування на нові виклики сучасності. З еволюційної парадигми зовсім не випливає повного заперечення всього позитивного наукового досвіду минулого. Навпаки, вона настроює сучасних дослідників на жорстку ревізію економічної науки і критичний відбір з неї всього найціннішого.

Обґрунтування стратегії випереджального розвитку економіки

Здається, ще не так давно світ був зачарований "японським економічним дивом": темпами зростання виробництва і впровадження науково-технічних новацій, створенням крокуючих і розмовляючих роботів, рівнем життя громадян. Японія перетворювалася на глобальний офісний центр. Наприклад, в середині 1980-х років у країні вироблялося 82% світового випуску мотоциклів, 81% домашніх відеосистем, 66% фотокопіювального обладнання[1]. Вона поставляла у США до 60% верстатів з числовим програмним управлінням. Якщо в 1971 р. 280 з 500 найбільших транснаціональних корпорацій були американськими, то в 1991 р. Японії вже належали 345 з 1000 (тоді як США - 353). В кінці 1980-х років вона володіла 24 найбільшими банками, Європа - 17, а Північна Америка - п'ятьма. Дев'ять з десяти найбільших сервісних компаній мали японську прописку.   

Країна домоглася цього протягом 1960-1970-х рр. завдяки: а) настроєності японців "догнати і навіть випередити Америку"; б) таким особливостям японського менталітету, як схильність до командної гри, чітка дисципліна і прагнення до досконалості, формування бізнесу на основі особистої довіри та моральних норм; в) сильному державному втручанню в економіку. Було зроблено фантастичний ривок: за 1973-1986 рр. питома вага Японії у світовому виробництві товарів і послуг зросла з 7,2 до 7,7%, тоді як питома вага США знизилася з 23,1% до 21,4%, Європи - з 25,7% до 22,9%.

Проте ось уже більш як півтора десятка років економіку країни охопила рецесія. Механізми, які тоді зробили можливим "японське диво", тепер стали гальмом розвитку. Чому? А тому, що під мету "догнати і перегнати Америку" було сформовано економічну систему "наздоганяючого типу".

Ще в 1993 р., коли А. Чухно виклав своє розуміння сутності економічної кризи[2], він зумів не лише розгледіти проблему економічної системи "наздоганяючого типу", але й всупереч тим ученим, які виходили із зовнішніх ознак економічної кризи (спад виробництва, інфляція тощо) запропонувати стратегію випереджального розвитку економіки. У рамках методології економічної теорії, на мій погляд, найважливішою і цікавою (в тому числі й для вчених, які займаються аналізом нашої економіки) є ідея Чухна про розрізнення природи циклічної і стадіальної економічної кризи. Бо остання, на його думку, "відбувається в умовах переходу людства від індустріальної до постіндустріальної стадії цивілізації, вона пов'язана з науково-технічною революцією, становить невід'ємну складову "довгої хвилі" М. Кондратьєва. Якщо матеріальною основою виходу з циклічної кризи є оновлення основного капіталу, то вихід із стадіальної кризи пов'язаний із становленням якісно нового технологічного способу виробництва" [с. 81]. 

Як закид японським економістам звучить застереження академіка А. Чухна про те, що "недооцінка такого глобального процесу, як перехід від індустріальної до інформаційної, постіндустріальної стадії цивілізації, негативно позначилась на розвитку економіки і суспільства" [с. 81]. Адже фактична причина нинішніх проблем в Японії - застрявання на індустріальній стадії розвитку, коли особлива увага приділяється промисловому виробництву. Узагальнюючи досвід історії, ювіляр робить такий висновок: треба розрізняти системну трансформацію, яка забезпечує становлення нового способу виробництва в цілого і часткову трансформацію, за якої виникають нові підприємства, галузі.

Не лише для розвинутих держав є актуальними результати досліджень А. Чухна. Під впливом бурхливої науково-інформаційної революції, в ході якої було сформовано глобальну комунікаційно-технологічну інфраструктуру нової економіки - Інтернет, змінюється класичний поділ праці між багатими (з їх обсягами грошей та технології) і бідними (з дешевою робочою силою та значними ресурсами) країнами. За цих обставин в останніх з'являється можливість також реалізувати стратегію випереджального розвитку економіки, яка є уособленням нової, динамічної, ери науки і технологій, що нині розгортаються.

Відмітною рисою наукової концепції Чухна є також постійне прагнення до розгляду стратегії випереджального розвитку економіки стосовно реальних умов господарювання в Україні. Він переконує, що наша держава, "маючи відсталу, переважно сировинну економіку, мусить одночасно і долати відставання матеріального виробництва, наздоганяючи розвинуті країни, і забезпечувати всемірну інформатизацію економіки та суспільства, причому використовувати інформаційно-комунікаційні технології і для перебудови матеріального виробництва, і для подолання його відставання" [с. 103]. Це означає, що Україна мусить розв'язати набагато більше проблем порівняно з розвинутими країнами. Поряд з інформатизацією як магістральним шляхом прогресу необхідно вдосконалювати структуру економіки, підносити науково-технологічний рівень галузей матеріального виробництва. Адже "рух на випередження - це рух по шляху становлення інформаційного, постіндустріального суспільства" [с. 94].

Слід також зазначити, що рецензована книжка оперує звичними економічними та господарськими категоріями, а тому легко сприймається і є зрозумілою. Це не книжка вчорашнього чи нинішнього часу - у неї немає аналогів і конкурентів. Однозначно це праця, яка мала з'явитися для майбутнього, але читати її треба тепер. У розв'язанні принципово нових питань і завдань, які виникають у процесі еволюції економіки, успіх приходить до таких учених, як Анатолій Андрійович Чухно, який безжалісно відкидає все, що перешкоджає дослідженню нових явищ, і водночас уміє виділити наукові напрями, формуючі арсенал економіки Знань.