Сайт Михайла Довбенка

Обґрунтування стратегії випереджального розвитку економіки

Здається, ще не так давно світ був зачарований "японським економічним дивом": темпами зростання виробництва і впровадження науково-технічних новацій, створенням крокуючих і розмовляючих роботів, рівнем життя громадян. Японія перетворювалася на глобальний офісний центр. Наприклад, в середині 1980-х років у країні вироблялося 82% світового випуску мотоциклів, 81% домашніх відеосистем, 66% фотокопіювального обладнання[1]. Вона поставляла у США до 60% верстатів з числовим програмним управлінням. Якщо в 1971 р. 280 з 500 найбільших транснаціональних корпорацій були американськими, то в 1991 р. Японії вже належали 345 з 1000 (тоді як США - 353). В кінці 1980-х років вона володіла 24 найбільшими банками, Європа - 17, а Північна Америка - п'ятьма. Дев'ять з десяти найбільших сервісних компаній мали японську прописку.   

Країна домоглася цього протягом 1960-1970-х рр. завдяки: а) настроєності японців "догнати і навіть випередити Америку"; б) таким особливостям японського менталітету, як схильність до командної гри, чітка дисципліна і прагнення до досконалості, формування бізнесу на основі особистої довіри та моральних норм; в) сильному державному втручанню в економіку. Було зроблено фантастичний ривок: за 1973-1986 рр. питома вага Японії у світовому виробництві товарів і послуг зросла з 7,2 до 7,7%, тоді як питома вага США знизилася з 23,1% до 21,4%, Європи - з 25,7% до 22,9%.

Проте ось уже більш як півтора десятка років економіку країни охопила рецесія. Механізми, які тоді зробили можливим "японське диво", тепер стали гальмом розвитку. Чому? А тому, що під мету "догнати і перегнати Америку" було сформовано економічну систему "наздоганяючого типу".

Ще в 1993 р., коли А. Чухно виклав своє розуміння сутності економічної кризи[2], він зумів не лише розгледіти проблему економічної системи "наздоганяючого типу", але й всупереч тим ученим, які виходили із зовнішніх ознак економічної кризи (спад виробництва, інфляція тощо) запропонувати стратегію випереджального розвитку економіки. У рамках методології економічної теорії, на мій погляд, найважливішою і цікавою (в тому числі й для вчених, які займаються аналізом нашої економіки) є ідея Чухна про розрізнення природи циклічної і стадіальної економічної кризи. Бо остання, на його думку, "відбувається в умовах переходу людства від індустріальної до постіндустріальної стадії цивілізації, вона пов'язана з науково-технічною революцією, становить невід'ємну складову "довгої хвилі" М. Кондратьєва. Якщо матеріальною основою виходу з циклічної кризи є оновлення основного капіталу, то вихід із стадіальної кризи пов'язаний із становленням якісно нового технологічного способу виробництва" [с. 81]. 

Як закид японським економістам звучить застереження академіка А. Чухна про те, що "недооцінка такого глобального процесу, як перехід від індустріальної до інформаційної, постіндустріальної стадії цивілізації, негативно позначилась на розвитку економіки і суспільства" [с. 81]. Адже фактична причина нинішніх проблем в Японії - застрявання на індустріальній стадії розвитку, коли особлива увага приділяється промисловому виробництву. Узагальнюючи досвід історії, ювіляр робить такий висновок: треба розрізняти системну трансформацію, яка забезпечує становлення нового способу виробництва в цілого і часткову трансформацію, за якої виникають нові підприємства, галузі.

Не лише для розвинутих держав є актуальними результати досліджень А. Чухна. Під впливом бурхливої науково-інформаційної революції, в ході якої було сформовано глобальну комунікаційно-технологічну інфраструктуру нової економіки - Інтернет, змінюється класичний поділ праці між багатими (з їх обсягами грошей та технології) і бідними (з дешевою робочою силою та значними ресурсами) країнами. За цих обставин в останніх з'являється можливість також реалізувати стратегію випереджального розвитку економіки, яка є уособленням нової, динамічної, ери науки і технологій, що нині розгортаються.

Відмітною рисою наукової концепції Чухна є також постійне прагнення до розгляду стратегії випереджального розвитку економіки стосовно реальних умов господарювання в Україні. Він переконує, що наша держава, "маючи відсталу, переважно сировинну економіку, мусить одночасно і долати відставання матеріального виробництва, наздоганяючи розвинуті країни, і забезпечувати всемірну інформатизацію економіки та суспільства, причому використовувати інформаційно-комунікаційні технології і для перебудови матеріального виробництва, і для подолання його відставання" [с. 103]. Це означає, що Україна мусить розв'язати набагато більше проблем порівняно з розвинутими країнами. Поряд з інформатизацією як магістральним шляхом прогресу необхідно вдосконалювати структуру економіки, підносити науково-технологічний рівень галузей матеріального виробництва. Адже "рух на випередження - це рух по шляху становлення інформаційного, постіндустріального суспільства" [с. 94].

Слід також зазначити, що рецензована книжка оперує звичними економічними та господарськими категоріями, а тому легко сприймається і є зрозумілою. Це не книжка вчорашнього чи нинішнього часу - у неї немає аналогів і конкурентів. Однозначно це праця, яка мала з'явитися для майбутнього, але читати її треба тепер. У розв'язанні принципово нових питань і завдань, які виникають у процесі еволюції економіки, успіх приходить до таких учених, як Анатолій Андрійович Чухно, який безжалісно відкидає все, що перешкоджає дослідженню нових явищ, і водночас уміє виділити наукові напрями, формуючі арсенал економіки Знань.