Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1116/
"Науковий світ". Науковий журнал,
N 12, грудень 2001. - С. 6-9
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
10 грудня 2001 року світова спільнота всоте відзначатиме найдостойніших свої інтелектуалів врученням Нобелівської премії. Золоту медаль із зображенням Альфреда Нобеля, диплом та чек на величезну суму шведських крон громадська думка цiнить не стiльки за їхнім номiналом, скiльки за якiстю символу визнання видатних заслуг лауреата. Нобелiвська премiя, без сумнiву, найпрестижнiша премiя в сучасному свiтi.
Тому й iнтерес до неї великий і постiйний: як стають лауреатами Нобелiвської премiї? Хто засновник цiєї нагороди? Вiд кого залежить висунення претендентiв на її здобуття? За якi заслуги присвоюють лауреатське звання? Отож, перегорнімо сторінки з літопису нобелівської нагороди.
Хто він - Альфред Бернхард Нобель?
Старовинний і вiдомий рiд Рюдбекiв походить з мiстечка Ньобьолєв, що на пiвднi Швецiї. Три столiття тому один iз представникiв його, вступаючи до Уппасальського унiверситету, взяв собi прiзвище за назвою мiстечка. З часом це прізвище трансформувалося в сучасне - Нобель.
Батько Альфреда - Еммануель Нобель був викладачем Стокгольмського технологiчного iнституту. Поступово налагодив свій бізнес. Мав перший у Швеції каучуковий завод, міцні зв'язки і репутацію надійного комерсанта. Але в 1834р. від випадкової іскри спалахнув його власний будинок. У вогні згоріли гроші, облігації, численні патенти. Для утримання сім'ї (дружини Анрієти, синів Людвіга, Рудольфа і маленького Альфреда) довелося шукати кредити і розпочинати бізнес майже з нуля.
У 1837 роцi Еммануель Нобель отримав запрошення вiд росiйського уряду продемонструвати один iз своїх винаходiв - пiдводну мiну. І це не випадково, адже особливий інтерес він виявляв до вибухових речовин. У Петербурзi йому запропонували заснувати механiчний завод. Досить швидко вiн зарекомендував себе як енергiйний промисловець та здiбний винахiдник. Зумiв досягти неабиякого успiху в створенні протипiхотних та пiдводних мiн для росiйської армiї. Його навіть нагородили спеціальною Імператорською золотою медаллю "За старання і дух взаємодопомоги".
Цікаво, що до свого бізнесу зумів залучити рідню. У широких колах знали, що родина шведських винахiдникiв і промисловцiв Нобелiв - це батько Еммануель (1801 - 1872 рр.), сини: Альфред, засновник Нобелiвських премiй (1833 - 1896 рр.) та Людвiг (1831 - 1888 рр.), конструктор верстатiв і пiдприємець; син Людвiга - Еммануель (1859 - 1932 рр.), промисловець. Нобелі налагодили промислове виробництво нітрогліцерину. У людськiй пам'ятi закарбувалося, якої доброї слави зажили механiчнi заводи "Нобеля". Фактично всi дизелi в Росiї до першої свiтової вiйни вироблялися на цих заводах. А одна з найбільших нафтопромислових фірм "Товариство братів Нобелів" володіла величезними нафтопромислами у Баку.
Альфред Нобель народився 21 жовтня 1833 року в Стокгольмi. З дитинства у нього було слабке здоров'я, він часто хворів. Коли йому виповнилося дев'ять рокiв, разом із сiм'єю переїхав до батька в Росiю. Тут минули дитинство і юнiсть хлопчика. Систематичної освіти він не здобув. Навчався вдома, де для нього найняли авторитетних викладачів. Вони були дуже вражені старанністю Альфреда, але в цьому виявлялася властива його характеру наполегливість. Найбільше уваги приділяв фізиці та хімії. Потім (у 1849-1851рр.) батько відправив його з пізнавальною метою мандрувати по Європi та Америцi. За океаном Альфред Нобель зустрiв спiввiтчизника - iнженера Джона Ерiкссона. Крім того, що в житті той був неординарною людиною, він ще й активно проводив експерименти з паровими машинами, а також у галузi використання сонячної енергiї.
Познайомившись із його дослiдницькою дiяльністю, Нобель також виявив жагу до винахiдництва. Пiсля повернення із США вiн захопився хiмiєю. Протягом двох років вивчав її у Парижі в лабораторії відомого французького вченого Т. Пелуза. Разом з батьком, який повернувся в Стокгольм із Росії, проводить експерименти з нiтроглiцерином. Але 3 вересня 1864 р. трапилася трагедія. Під час дослідів стався вибух, внаслідок якого загинули кілька працівників, у тому числі й молодший брат Альфреда Еміль-Оскар, якому було всього 20 років. Після цієї біди батька розбив параліч, і останні вісім років він був прикутий до ліжка.
14 жовтня 1864 р. А. Нобель патентує свiй перший винахiд - так званий "запал", що використовувався на будiвництвi Тамбовсько - Курської залiзницi. Згодом в одному з дослiдiв Альфред вирішив промочити нiтроглiцерином iнфузорну землю, в результатi чого отримав динамiт. 7 травня 1867 р. він оформив результати цієї праці в патентному бюро. Потім вдосконалював дослідження вибухових властивостей нітрогліцерину. Експерименти, проведені винахiдником у цьому напрямку, дали змогу відкрити желатиновий динаміт, бездимний порох. У 1888 р. на свій рахунок він записав ще один винахід - балiстит.
Важливо при цьому зазначити, що А. Нобель думав передусiм про мирне використання цих новинок - вони мали внести перелом у справу будiвництва дорiг, прокладання тунелiв, шахт. Вiн розробив модель першого велосипеда з каучуковими шинами, рецепт виготовлення штучного шовку, вiв науково-практичний пошук у галузi виробництва синтетичних матерiалiв, системи зв'язку. Серед досягнень Альфреда є патенти на водомір, барометр, холодильний апарат, газовий пальник, вдосконалений спосіб виробництва сірчаної кислоти, конструкцію бойової ракети та багато інших. Усього в його доробку - 355 запатентованих винаходiв.
Не менш енергiйно діяв А. Нобель на ниві пiдприємництва в рiзних країнах свiту. Його доброю супутницею тут теж була удача. За короткий час влаштував власні лабораторiї у Францiї, де прожив 17 рокiв, Англiї, Нiмеччинi, Італiї і, звичайно, в Швецiї. Гармонiйне поєднання в його творчiй особистостi якостей винахiдника і пiдприємливої людини привело до величезного успiху. Наприкiнцi свого життя А. Нобель був власником 93 компанiй та пiдприємств у 20 країнах на всiх п'яти континентах.
Як часто буває в таких випадках, йому щастило не в усьому. Життя своє прожив самотньо - сiм'ї так і не створив. Але любов у нього була. Уже в зрілому віці доля звела його з графинею Бертою Кінські, яка прийняла запрошення бути секретарем А.Нобеля. Поступово стосунки між ними ставали більш особистими, Альфред усе глибше відчував симпатію до графині. Одного разу, повернувшись з відрядження, він прямо запитав, чи вільне її серце. Берта відповіла відмовою. Вона залишилася вірною своєму давньому коханню, одружилася з бароном фон Зуттнером і разом з ним виїхала на Кавказ. Після цього підтримувала лише листування з А.Нобелем.
Через якийсь час, уже в 43 роки, А.Нобель знову закохався. Тепер - у двадцятирічну продавщицю квіткового магазину у Відні - Софі Гесс і забрав її з собою у Париж, де тоді жив. Вона полонила його серце, і він серйозно намагався зробити її жінкою своєї мрії. Їхній зв'язок тривав 18 років. Але лінива і обмежена дівчина навіть з роками не бажала змінюватися. Усе частіше це дратувало його. До того ж доброзичливці постійно нашіптували про зрадливість коханої. І тільки тоді, коли Софі народила дочку від угорського офіцера, Альфред розлучився з нею без скандалу й навіть призначив їй солідне утримання.
Проте душевна травма залишилася. Став замкнутим. В останні роки його мучили болі в серці. Видатний винахiдник дуже боявся, що може померти в станi коми. Ось чому за рiк до смертi, 27 листопада 1895 р., вiн написав заповiт, який, до речi, потiм нелегко було вiдстояти.
Про що мовчав заповіт ?
А. Нобель помер від крововиливу в мозок 10 грудня 1896 року на своїй віллі в італійському курортному містечку Сан-Ремо.
Без сумніву, його родичі, а також виконувачі заповіту Рагнар Сульман та Рудольф Лільєквіст запам'ятають на все життя той день, коли досвідчений нотаріус Арвін Розенблюм у їхній присутності відкрив акуратний конверт і зачитав останню волю великого винахідника:
"Я, що нижче пiдписався Альфред Бернхард Нобель, обдумавши і вирiшивши, цим оголошую мiй заповiт з приводу майна, нажитого мною до моменту смертi.
Усе майно, що залишилося пiсля мене і яке можна реалiзувати, розподiлити так: капiтал мої виконавці заповіту повиннi перевести в цiннi папери, створивши фонд, вiдсотки з якого видаватимуться у виглядi премiї тим, хто протягом попереднього року принiс найбiльшу користь людству. Зазначенi вiдсотки слiд роздiлити на п'ять рiвних частин, якi призначаються: перша частина - тому, хто зробив найбiльш важливе вiдкриття або винахiд у галузi фiзики, друга - тому, хто зробив велике вiдкриття або вдосконалення в галузi хiмiї, третя - тому, хто добився видатних успiхiв у галузi фiзiологiї або медицини, четверта - авторові найбiльш значного лiтературного твору, що вiдображає людськi iдеали, п'ята - тому, хто зробив вагомий внесок у єднання народiв, лiквiдацiю рабства, зниження чисельностi iснуючих армiй та сприяння мирнiй домовленостi.
Премiї в галузi фiзики й хiмiї повиннi присуджуватися Шведською королiвською академiєю наук, з фiзiологiї та медицини - Королiвським Каролiнським iнститутом у Стокгольмi, з лiтератури - Шведською академiєю в Стокгольмi, премiя миру - комiтетом iз п'яти чоловiк, обраних норвезьким стортiнгом. Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премiй не впливала нацiональнiсть кандидата, щоб премiю одержували найбільш гідні, незалежно вiд того, скандинави вони чи нi.
Цей заповiт є остаточним, вiн має законну силу і вiдмiняє всi мої попереднi заповiти, якщо такi виявлять пiсля моєї смертi. Насамкiнець, остання моя обов'язкова вимога полягає в тому, щоб пiсля моєї кончини компетентний лiкар однозначно встановив факт смертi й лише потiм моє тiло слiд вiддати для спалення".
Обнародування цього заповіту мало ефект, наче від вибуху велетенського заряду динаміту. Незважаючи на те, що родичам і навіть слугам призначалися значні суми нажитого А.Нобелем багатства (близько двох мільйонів шведських крон), вони не погодилися з його останнім розпорядженням і опротестували документ. Протягом трьох рокiв велися все нові та нові процеси в судах Стокгольма, Лондона, Парижа, Берліна. Були навiть намагання знищити заповіт.
Рішення А.Нобеля досить нетрадиційно розпорядитися своїм багатством викликало також ажіотаж у різних колах Швеції й світового співтовариства. Це сприймалося як сенсація, що часом нагадувала скандал. Адже його статки могли "шматочками спливти" з країни, більше того - зі Скандинавії в цілому. Навіть король Швеції був обурений таким "непатріотичним" заповітом свого вірнопідданого, згідно з яким премії могли присуджуватися не лише шведам.
Після смерті А.Нобеля почала вимагати збільшити розмір утримання і Софі Гесс, погрожуючи опублікувати його інтимні листи, якщо їй відмовлять у вимозі. Виконавцям заповіту, які не хотіли, щоб ім'я їхнього довірителя "тріпали" газети, довелося поступитися. Вони викупити 216 листів і телеграм у Софі та підвищити їй ренту.
Тільки влітку 1900 року всі суперечки вдалося припинити - для цього виконавці заповіту змушені були піти на деякі компроміси.
Чому А.Нобель заповів п'ять премій саме
у зазначених галузях дiяльностi ?
Очевидно, тому, що це відображало його власні інтереси. Сам безпосередньо займався фiзикою і хiмiєю, цікавився фiзiологiєю і медициною, заохочував медичні дослідження у лікарнях Петербурга. Думка про допомогу медицині з'явилася у нього ще в 1889 році після смерті його матері.
А лiтература? Написання вiршiв, прози, та ще й рiзними мовами, входило до перелiку його захоплень. Він чудово розмовляв шведською і росiйською мовами. Вивчив також французьку, англiйську, нiмецьку. Мріяв стати письменником, навіть писав драматичні твори. Усе це й зумовило таку пріоритетну увагу до лiтератури. Вiн вважав також за необхiдне, щоб з її допомогою люди збагачували себе духовно.
Тепер про премію миру. Може здатися дивним те, що людина, яка присвятила своє життя створенню могутніх засобів руйнування, заповіла частину зароблених грошей на цю премію. Але А. Нобель був переконаним пацифiстом. Вiйна суперечила його фiлософському і моральному свiтогляду. Її вiн називав найжахливiшим страхiттям, найбiльшим iз усiх злочинiв. Задовго до створення Лiги Нацiй, а тим бiльше Організації Об'єднаних Націй, висловлював iдею, яку згодом використали ці мiжнародні органiзацiї в своїх документах. А.Нобель говорив, що уряди всiх країн повиннi укласти договiр, згiдно з яким вони зобов'язувалися б колективно прийти на допомогу будь-якiй державi, що зазнала нападу. Чи не цi роздуми навiяли iдею премiї миру?
Деякі історики вважають, що ця ідея виникла після близького знайомства з баронесою Бертою фон Зуттнер, яка мала величезний вплив на А.Нобеля і прагнула "перевиховати його у мирному дусі". Додамо тут, що п'яту Нобелівську премію миру в 1905 році одержала саме Берта фон Зуттнер, автор надрукованої у 1889 році книги "Складіть вашу зброю"…
Як би там не було, але саме завдяки геніальності закладеної в заповіті ідеї А.Нобель став безсмертним. Його іменем названо хімічний елемент N102 - нобелій і кратер на зворотному боці Місяця.
І ще були встановлені лауреатськi звання з економiки. "Премiя Центрального банку Швецiї з економiки пам'ятi Альфреда Нобеля" - така повна назва цiєї нагороди, заснованої в 1968 роцi. Нагороджують нею вчених, якi здiйснили роботу в галузi економiчної науки такого видатного значення, що вiдповiдає заповiту А. Нобеля. Цікаво, що ще до заснування нагороди в цій номінації, в 1946 році американська економістка Емілі Грін Болч стала лауреатом Нобелівської премії… Але премії миру!
Звідки беруться гроші для премії?
Після смерті А. Нобеля залишилося велике багатство: будинки у Відні, Ніцці, Парижі, Сан-Ремо та інших містах; заводи, що випускали 66,5 тисячі тонн різних вибухових речовин у рік;
численні майстерні, фабрики та лабораторії в Англії, Росії, Німеччині, Фінляндії, Італії… Для виконання волі покійного було сформовано групу виконавців, яка без бюрократичної тяганини повинна була розпродати це майно, а також пакети належних йому акцій його власних фірм та компаній, розміщених у багатьох країнах світу. Це була масштабна робота, адже багатство Нобеля оцiнювалося у 33233792 шведські крони, або 9,2 мiльйона доларiв США. Це величезна на той час сума, яку було визнано основною фінансовою спадщиною А.Нобеля.
Керiвництво нею здiйснює спецiально створений для цього у Стокгольмі Фонд Нобеля. Основне завдання Фонду - фінансувати як самі премії, так і роботу п'яти нобелівських комітетів. 29 червня 1900 року король Швеції схвалив його статут і спеціальні правила, розроблені урядом. Відтоді шведські інститути, що безпосередньо ухвалюють рішення про присудження премії, повинні були здійснювати свої обов'язки відповідно до цих документів. Перше засідання уповноважених представників Фонду відбулося 25 вересня 1900 року, а в 1929 році його директором-розпорядником став Рагнар Сульман - та сама людина, без енергії якої всі помисли А.Нобеля із його заповіту залишилися б лише красивою мрією. Нині директором - розпорядником Фонду є його внук - Михайло Сульман.
Фонд Нобеля - органiзацiя приватна і незалежна, але голову її призначає уряд Швеції. До Ради Фонду входять представники всiх установ, що ухвалюють рiшення про присудження Нобелiвських премiй. Ця Рада визначає розмiр грошової премiї, що вручається лауреатові. Фонд Нобеля не втручається в справу визначення лауреатiв.
Спочатку, як і зазначалося в заповiтi, грошi були вкладенi тільки у державні цiннi папери, але пiд впливом iнфляцiї вони знецiнювалися. Справи пішли погано. До 50-х років в активі Фонду Нобеля залишилася тільки третина первісної реальної вартості капіталу видатного винахідника. Треба було вживати рішучих заходів. Ось чому в 1953 роцi уряд Швеції затвердив зміни до статуту Фонду, надавши йому право дiяти як звичайній фiнансовій компанiї, тобто, вільно вибирати інвестиційні проекти, купувати і продавати акції, облігації та нерухомість. Щоправда, на все це дозволялося витрачати не більше 70 відсотків основного капіталу.
Проведення активного менеджменту, участь у різних фінансових операціях без невиправданого ризику, дали можливість Фонду Нобеля укласти успішні бізнесові угоди й одержати солідні прибутки. З часом реальну первісну вартість капіталу А.Нобеля було не тільки відновлено, а й збільшено. Станом на 1 січня 2000 року ринкова вартість активів Фонду становила майже 3,8 мільярда шведських крон, тоді як рік тому вона становила лише 3 мільярди.
Щорічно Фонд Нобеля публікує докладний фінансово-економічний звіт про свою діяльність, який прискіпливо перевіряє незалежна група аудиторів. Недавно Рада Фонду прийняла рішення про подальше вдосконалення свого фінансово-економічного механізму. Починаючи з 1997 року протягом наступних п'яти років витрати Фонду на внутрішні потреби скорочуватимуться, а доходи, навпаки, зростатимуть. Рішучість керівників підтверджується фінансовими результатами. У 1999 році прибуток Фонду далі зростав і досягнув понад 490 мільйона шведських крон, тоді як у попередньому - 479,5.
Оскільки капітал Фонду, постійно перебуваючи в обороті, зростає, то й виплати Нобелівським лауреатам збільшуються. Ось як змінювалася величина премії через кожних десять років (в тисячах шведських крон): 1901 рік - 150,8; 1910р. - 140,7; 1920р. - 134,1; 1930р. - 172,9; 1940р. - 138,6; 1950р. - 165,3; 1960р. - 226; 1970р. - 400; 1980р.- 880; 1990р. - 4000; 2000р. - 9000. Якщо першi лауреати отримували чек на суму близько 40 тисяч доларiв США, то їхні колеги в 2000 роцi - майже 1 мiльйон. До речi, премiя може бути подiлена мiж двома або трьома лауреатами (в пропорцiї 1/2, 1/2; 1/3, 1/3, 1/3 і 1/2, 1/4, 1/4). Згідно з чинними правилами спiльна премiя вважається такою ж почесною, як і отримана однiєю особою.
Яка процедура вибору лауреатів?
За столітню історію існування Нобелівської премії виробився досить цікавий і водночас складний механізм визначення щорічних її лауреатів. У чому його суть? Розглянемо, наприклад, добір претендентів-економістів.
У жовтнi кожного року професорам 75 вiддiлень економiки унiверситетiв рiзних країн свiту розсилають вiдповiднi форми, в яких їм пропонується назвати кандидатiв на присудження премiї та обгрунтувати свiй вибiр. Щорiчно беруться iншi вiддiлення. Крiм цього, професори спорiднених спецiальностей, зокрема з органiзацiї маркетингу, в галузi економiчної iсторiї та деяких iнших також надсилають анкети. Щоправда, свою особисту думку, причому конфіденцiйного характеру, можуть висловлювати й економiсти, якi працюють не тiльки в унiверситетах чи академiях. Не розглядаються тiльки колективнi пропозицiї і тi, що надійшли пiзнiше сiчня того року, в якому проголошуватимуть лауреатів. У статуті Фонду Нобеля також чітко записано: "Особисті заяви про претендування на премію не можуть бути прийняті до розгляду".
У Нобелiвський комiтет щорiчно надходить приблизно 200 подань, у яких рекомендується близько сотнi претендентiв. Починаючи з 1 лютого і до осені рiзні комiсiї Комiтету здiйснюють експертизу робіт найавторитетнiших кандидатiв. До цього залучають провiдних учених свiту. У фiнальнiй частинi обговорення претендентiв, яких комiтет розглядає як найбiльш вартих уваги, проводять двiчi. Тiльки пiсля цього Вiддiленню соцiальних наук Шведської академiї повiдомляється у формi доповiдi пропозицiя щодо кандидатури нобелiвського лауреата разом з розгорнутим оглядом і детальним аналiзом досягнутих ним результатiв. При цьому обов'язково подають глибоке обгрунтування зробленого вибору, а також додають проведенi експертнi дослiдження. Рідко буває так, що запропонована кандидатура отримує премію з першого подання, багато претендентів пропонуються по кілька разів.
В серединi жовтня доповiдь iз названого вiддiлення надходить на пленарне засiдання Шведської королiвської академiї, де Нобелiвський комiтет подає і захищає свою пропозицiю. Такi обговорення мають конфіденцiйний характер. Завдяки зазначеній процедурі вдається уникнути суб'єктивізму в оцінках. Імена кандидатів, мотиви прийнятих рішень - усе це тримається у великій таємниці. Правда, на початку 80-х років ХХ століття було вирішено щорічно відкривати доступ до нобелівських архівів після 50 років їх зберігання. Тоді ж офіційно друкуються списки, в яких зазначено, хто, коли і ким був висунутий як кандидат.
Рiшення про присудження премiй ухвалюються бiльшiстю при таємному голосуваннi. Право голосу мають усi присутнi на засiданнi члени Шведської королiвської академiї. Усього їх 300 чоловік. Відразу ж пiсля голосування на зустрiчi з представниками засобiв масової iнформацiї повiдомляють про зроблений вибiр. Випускається і прес-бюлетень, у якому разом із короткою характеристикою наукового внеску лауреата розкриваються його досягнення, вiдзначені премiєю.
Згiдно із заповiтом А. Нобеля рiшення про присудження премiй ухвалюють чотири рiзних установи: Шведська королiвська академiя наук, заснована ще в 1739 роцi, з її трьома Нобелiвськими комiтетами (премiї в галузi економiки, фiзики i хiмiї), Королівський Каролiнський iнститут у Стокгольмi (фiзiологiя або медицина), Шведська королiвська академiя (лiтература) i Норвезький нобелiвський комiтет (премiя миру).
Чому один комітет у Норвегiї? У ХIХ столiттi, коли жив А. Нобель, Норвегiя була в унiї з Швецiєю, тобто вони утворювали одну державу. Король Оскар Х1 правив і в Стокгольмі, і в Осло. Союзні узи були розірвані тільки в 1905 році, але тісний зв'язок між двома Нобелівськими інститутами зростав і міцнів. Водночас це є також свідченням шанобливого ставлення до останньої волі А.Нобеля, яка чітко висловлена в його великодушному заповіті.
В чому значимість премії?
Вручення цих найпрестижнiших нагород відбувається в святковiй обстановцi 10 грудня, в день смертi Альфреда Нобеля, за традицiєю в Стокгольмi й Осло. Вся церемонiя, як стверджують очевидцi, справляє сильне враження. Спочатку король Швеції Карл ХУ1 Густав особисто поздоровляє кожного з лауреатів, вручає диплом і золоту медаль із зображенням Нобеля. На їхню честь звучать фанфари та оплески. Але то тільки прелюдія.
Наступного дня, 11 грудня, - банкет при свічках. Величезні столи приваблюють вишуканими стравами та добірним французьким шампанським. Тільки шампанське, кращі сорти! Так заповідав А.Нобель. На банкеті кожному лауреатові виділяють 10 місць для запрошених ним гостей. Після того як учасникам святкового столу подадуть солодке, володарям премії відводиться по дві хвилини для виступу. Один із обов'язкових тостів супроводжується мовчанням - на спомин про засновника нагороди. Наступного дня лауреати або їх довірені особи отримують грошову частину премії у Фонді Нобеля, що розташований на тихій стокгольмській вулиці Стурегатан, 14.
Кажуть, що святкування у величезному Голубому залi міської ратуші Стокгольма - єдиний випадок, коли простому смертному дозволяється сидiти в присутностi короля. I добивається він цього не силою і не владою грошей, а талантом. За церемонiєю вручення, завдяки телебаченню, спостерiгає увесь свiт. Пiсля нагородження лауреати ще протягом кiлькох днiв беруть участь у рiзних заходах, серед яких обов'язковою є публiчна лекцiя володаря Нобелiвської премiї. Як правило, це популярний виклад відзначеної наукової роботи або думки автора з якоїсь актуальної проблеми.
Перша церемонія вручення премiй вiдбулася у 1901 р., а вченi-економiсти вперше отримали цю нагороду в 1969 р. З часом Мiжнародна Нобелiвська премiя стає найпрестижнiшою оцiнкою дiяльностi вчених, письменників, громадських дiячів. До початку 2001 року вже 728 їх відзначені лауреатським званням. У тому числі з фізики - 162, з фізіології та медицини - 172, з економіки - 46, з літератури - 97, за вклад у справу миру - 105.
Але не тiльки престиж є найхарактернiшою ознакою цiєї нагороди. Гадаю, що й економiчний успiх також. Прикладом може бути дiяльнiсть компанiї "Ген-технологiя" iз Сан-Франциско. Вона виробляла людський iнсулiн за допомогою бактерiй, що їх запропонували американськi генетики С. Коен і Г.Боер. Того дня, коли в Нью-Йорк прийшло повiдомлення iз Стокгольма про присудження цим двом ученим Нобелiвської премiї, акцiї "Ген-технологiї" пiдскочили з 35 до 88 доларiв - жодна компанiя не знала такого успiху на Уолл-Стрiтi!
Є ще й гуманiстичний бік вiдзначення Нобелiвською премiєю. Вiдомий мексиканський поет і драматург Октавiо Пас, коли несподівано дізнався про те, що став нобелiвським лауреатом у галузi лiтератури за 1990 рiк, зауважив: "Значення премiї не в тому, що вона вносить iм'я в iсторiю, а в тому, що допоможе ознайомити з моєю творчiстю широкi кола читачiв".
Погодьтеся, життя А.Нобеля, а також прийняте ним рішення заохочувати за особливі заслуги інтелектуалів усього світу і сама премія - це все-таки особливий феномен у людській історії.