Сайт Михайла Довбенка

"Економіка України". Науковий журнал,

N 1 (494), січень 2003. - С. 80-84

М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук

10 грудня 2002 року світова спільнота у сто перший раз відзначатиме найдостойніших свої інтелектуалів врученням Нобелівської премії. І якщо перша церемонія вручення премiй вiдбулася у 1901 р., то вченi - економiсти вперше отримали цю нагороду в 1969 р. Відтоді і до кінця 2002 року вже 756 кращих представників інтелектуальної еліти світу відзначені лауреатським званням. У тому числі з фізики - 168, з хімії - 152, з фізіології та медицини - 178, з економіки - 51, з літератури - 99, за вклад у справу миру - 108.

Ця нагорода є геніальним творінням талановитого шведського винахідника Альфреда Нобеля. Золоту медаль з його зображенням, диплом та чек на величезну суму шведських крон громадська думка цiнить не стiльки за їхнім номiналом, скiльки за якiстю символу визнання видатних заслуг лауреата.

Нобелiвська премiя, без сумнiву, найпрестижнiша премiя в сучасному свiтi. Ця нагорода є цікавим, я б сказав, унікальним феноменом і науковим, зокрема. Адже зростання її авторитету відбувалося в умовах, коли протягом останнього століття світ змінився, та й продовжує змінюватися. Зник "привид комунізму", змінилися не лише масштаби руйнівної діяльності, форми її прояву, але й рушійні сили. Вони не є класовою боротьбою, расовим, етнічним чи національним протистоянням. Вони мають виразні риси "транснаціональних".

Досить характерним підтвердженням цьому є таке явище як антиглобалізм. Зіштовхнувшись з ним, провідні політики сучасності розгубилися, вони не знаходять йому місця в системі своїх політичних уявлень. Та й глобалізація в її нинішньому вигляді не розв'язує нагромаджених проблем людства - ні соціальних, ні екологічних. Зрозуміло,  потрібні якісно нові рішення в економічній сфері та, відповідно, якісні зміни змісту підготовки економістів. Потрібні глибокі знання, які грунтуються на тому, що В.Вернадський називав науковою думкою як планетарним явищем. Одним з конкретних способів виявлення таких знань, їх систематизації, спрямування на вирішення злободенних питань сучасності є процедура висунення претендентів на Нобелівську премію та її присудження. Тому й інтерес до неї великий і постійний. Вже це виокремлює значущість цього явища науки й економічної, зокрема.

Як і будь-який феномен, що так плідно продукує нову суму знань він породжує й багато запитань. І серед них: яким чином виявляється згаданий інтелектуальний доробок? на скільки потрібним є цей науковий продукт? як правильно ним розпорядитися? як майбутнім поколінням максимально можливо скористатися ним? та інші. Почнемо з першого запитання.

Процедура вибору лауреатів.

За понад столітню історію існування Нобелівської премії виробився досить складний і водночас ефективний механізм висунення, добору і затвердження щорічних її лауреатів. У жовтнi кожного року кваліфікованим експертам-професорам розсилають вiдповiднi форми, в яких їм пропонується назвати кандидатiв на присудження премiї та обгрунтувати свiй вибір. Право висувати належить: 1)  членам та іноземним членам Шведської королівської академії наук; 2) членам Преміального Комітету премії з економіки пам'яті Альфреда Нобеля; 3) економістам-лауреатам Нобелівської премії попередніх років; 4) ординарним професорам з економічних наук в унiверситетах Швеції, Данії, Фінляндії, Ісландії та Норвегії; 5) завідуючим відповідних кафедр не менше шести унiверситетів чи коледжів, відібраних на поточний рік Шведською королівською академією, маючи на увазі рівномірний розподіл між різними країнами та їх науковими центрами; 6) іншим ученим, від яких Шведська королівська академія вважатиме за потрібне отримати пропозиції. 

Не розглядаються тiльки колективнi пропозицiї і тi, що надійшли пiзнiше сiчня того року, в якому проголошуватимуть лауреатів. Не можуть бути прийняті до розгляду й особисті заяви з претензією на премію. Не приносить користі претендентам і офіційна - дипломатична, урядова чи політична - підтримка, оскільки нобелівські установи незалежні від держави, від урядів чи партій. 

У Нобелiвський комiтет щорiчно надходить приблизно 200 подань, у яких рекомендується близько сотнi претендентiв. Починаючи з 1 лютого й до осені рiзні комiсiї Комiтету здiйснюють експертизу робіт найавторитетнiших кандидатiв. До цього залучають провiдних учених свiту, експертів, які прагнуть визначити оригінальність та значимість внеску в загальнолюдський прогрес кожного кандидата. Члени Комітету чи запрошені експерти можуть робити повідомлення відносно різних аспектів тієї чи іншої пропозиції. Щорічно у підготовчій роботі приймають участь кілька сотень спеціалістів.

При кожному із шести Нобелівських комітетів, що зайняті присудженням нагород, діють також Нобелівські інститути. Вони подають їм допомогу у доборі кандидатів і здійснюють самостійні наукові дослідження, а головне - ведуть необхідну підготовчу роботу. Керівники і спеціалісти цих інститутів добираються з числа представників різних країн та національностей. Цим також підтверджується інтернаціональний характер нагороди.

У фiнальнiй частинi претендентiв, яких Нобелівський комiтет розглядає як найбiльш вартих уваги та їхнє наукове досягнення  обговорюються двiчi. Тiльки пiсля цього Вiддiленню соцiальних наук Шведської королівської академiї наук повiдомляється у формi доповiдi пропозицiя щодо кандидатури нобелiанта разом з розгорнутим оглядом і детальним аналiзом досягнутих ним результатiв. При цьому обов'язково подають глибоке обгрунтування зробленого вимогливого та зваженого вибору, а також додають проведенi експертнi дослiдження. Рідко буває так, що запропонована кандидатура отримує премію з першого подання, багато претендентів пропонуються по кілька разів.