Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1115/
"Економіка України". Науковий журнал,
N 1 (494), січень 2003. - С. 80-84
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
10 грудня 2002 року світова спільнота у сто перший раз відзначатиме найдостойніших свої інтелектуалів врученням Нобелівської премії. І якщо перша церемонія вручення премiй вiдбулася у 1901 р., то вченi - економiсти вперше отримали цю нагороду в 1969 р. Відтоді і до кінця 2002 року вже 756 кращих представників інтелектуальної еліти світу відзначені лауреатським званням. У тому числі з фізики - 168, з хімії - 152, з фізіології та медицини - 178, з економіки - 51, з літератури - 99, за вклад у справу миру - 108.
Ця нагорода є геніальним творінням талановитого шведського винахідника Альфреда Нобеля. Золоту медаль з його зображенням, диплом та чек на величезну суму шведських крон громадська думка цiнить не стiльки за їхнім номiналом, скiльки за якiстю символу визнання видатних заслуг лауреата.
Нобелiвська премiя, без сумнiву, найпрестижнiша премiя в сучасному свiтi. Ця нагорода є цікавим, я б сказав, унікальним феноменом і науковим, зокрема. Адже зростання її авторитету відбувалося в умовах, коли протягом останнього століття світ змінився, та й продовжує змінюватися. Зник "привид комунізму", змінилися не лише масштаби руйнівної діяльності, форми її прояву, але й рушійні сили. Вони не є класовою боротьбою, расовим, етнічним чи національним протистоянням. Вони мають виразні риси "транснаціональних".
Досить характерним підтвердженням цьому є таке явище як антиглобалізм. Зіштовхнувшись з ним, провідні політики сучасності розгубилися, вони не знаходять йому місця в системі своїх політичних уявлень. Та й глобалізація в її нинішньому вигляді не розв'язує нагромаджених проблем людства - ні соціальних, ні екологічних. Зрозуміло, потрібні якісно нові рішення в економічній сфері та, відповідно, якісні зміни змісту підготовки економістів. Потрібні глибокі знання, які грунтуються на тому, що В.Вернадський називав науковою думкою як планетарним явищем. Одним з конкретних способів виявлення таких знань, їх систематизації, спрямування на вирішення злободенних питань сучасності є процедура висунення претендентів на Нобелівську премію та її присудження. Тому й інтерес до неї великий і постійний. Вже це виокремлює значущість цього явища науки й економічної, зокрема.
Як і будь-який феномен, що так плідно продукує нову суму знань він породжує й багато запитань. І серед них: яким чином виявляється згаданий інтелектуальний доробок? на скільки потрібним є цей науковий продукт? як правильно ним розпорядитися? як майбутнім поколінням максимально можливо скористатися ним? та інші. Почнемо з першого запитання.
Процедура вибору лауреатів.
За понад столітню історію існування Нобелівської премії виробився досить складний і водночас ефективний механізм висунення, добору і затвердження щорічних її лауреатів. У жовтнi кожного року кваліфікованим експертам-професорам розсилають вiдповiднi форми, в яких їм пропонується назвати кандидатiв на присудження премiї та обгрунтувати свiй вибір. Право висувати належить: 1) членам та іноземним членам Шведської королівської академії наук; 2) членам Преміального Комітету премії з економіки пам'яті Альфреда Нобеля; 3) економістам-лауреатам Нобелівської премії попередніх років; 4) ординарним професорам з економічних наук в унiверситетах Швеції, Данії, Фінляндії, Ісландії та Норвегії; 5) завідуючим відповідних кафедр не менше шести унiверситетів чи коледжів, відібраних на поточний рік Шведською королівською академією, маючи на увазі рівномірний розподіл між різними країнами та їх науковими центрами; 6) іншим ученим, від яких Шведська королівська академія вважатиме за потрібне отримати пропозиції.
Не розглядаються тiльки колективнi пропозицiї і тi, що надійшли пiзнiше сiчня того року, в якому проголошуватимуть лауреатів. Не можуть бути прийняті до розгляду й особисті заяви з претензією на премію. Не приносить користі претендентам і офіційна - дипломатична, урядова чи політична - підтримка, оскільки нобелівські установи незалежні від держави, від урядів чи партій.
У Нобелiвський комiтет щорiчно надходить приблизно 200 подань, у яких рекомендується близько сотнi претендентiв. Починаючи з 1 лютого й до осені рiзні комiсiї Комiтету здiйснюють експертизу робіт найавторитетнiших кандидатiв. До цього залучають провiдних учених свiту, експертів, які прагнуть визначити оригінальність та значимість внеску в загальнолюдський прогрес кожного кандидата. Члени Комітету чи запрошені експерти можуть робити повідомлення відносно різних аспектів тієї чи іншої пропозиції. Щорічно у підготовчій роботі приймають участь кілька сотень спеціалістів.
При кожному із шести Нобелівських комітетів, що зайняті присудженням нагород, діють також Нобелівські інститути. Вони подають їм допомогу у доборі кандидатів і здійснюють самостійні наукові дослідження, а головне - ведуть необхідну підготовчу роботу. Керівники і спеціалісти цих інститутів добираються з числа представників різних країн та національностей. Цим також підтверджується інтернаціональний характер нагороди.
У фiнальнiй частинi претендентiв, яких Нобелівський комiтет розглядає як найбiльш вартих уваги та їхнє наукове досягнення обговорюються двiчi. Тiльки пiсля цього Вiддiленню соцiальних наук Шведської королівської академiї наук повiдомляється у формi доповiдi пропозицiя щодо кандидатури нобелiанта разом з розгорнутим оглядом і детальним аналiзом досягнутих ним результатiв. При цьому обов'язково подають глибоке обгрунтування зробленого вимогливого та зваженого вибору, а також додають проведенi експертнi дослiдження. Рідко буває так, що запропонована кандидатура отримує премію з першого подання, багато претендентів пропонуються по кілька разів.
На початку жовтня доповiдь iз названого вiддiлення надходить на пленарне засiдання Шведської королiвської академiї наук, де Нобелiвський комiтет подає і захищає свою пропозицiю. Такi обговорення мають конфіденцiйний характер. Завдяки зазначеній процедурі вдається уникнути суб'єктивізму в оцінках. Імена кандидатів, мотиви прийнятих рішень - усе це тримається у великій таємниці. Правда, на початку 80-х років ХХ століття було вирішено щорічно відкривати доступ до нобелівських архівів після 50 років їх зберігання. Тоді ж офіційно друкуються списки, в яких зазначено, хто, коли і ким був висунутий як кандидат.
Рiшення про присудження премiй ухвалюються бiльшiстю при таємному голосуваннi. Право голосу мають усi присутнi на засiданнi члени Шведської королiвської академiї наук. Усього їх 300 чоловік. Відразу ж пiсля голосування на зустрiчi з представниками засобiв масової iнформацiї повiдомляється про зроблений вибiр. Випускається і прес-бюлетень, у якому разом із короткою характеристикою лауреата розкриваються його наукові досягнення, вiдзначені премiєю. Таким чином, справедливість при присудженні нагороди у галузі економіки, як правило, не викликає сумніву.
Практичність нової суми знань.
Зацікавленість світоглядом та науковою спадщиною інтелектуальної еліти і, зокрема, визнаних економістів пояснюється, на мою думку, широтою і глибиною розробки наукових проблем, якими вони займаються (економетрія, макроекономіка, кліометрія, мікроеконометрика, тощо), тобто проблем, які й зараз хвилюють людство.
Без сумніву, всі економісти-лауреати Нобелівської премії є представниками кращої частини наукової інтелігенції світу. Про них досить детально викладено у видрукуваній у київському поліграфічному комплексі "Принт Експрес" у 2000 році книжці "Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів-лауреатів Нобелівської премії)". Відзначу лише, що їх відрізняє висока освіченість, яскраво виражена здібність та оригінальність мислення, органічно властиве прагнення і вміння пов'язувати науку з життям, потреба перетворювати знання у практику.
Завдяки такому їхньому підходу, а також пройшовши через вимогливу та ретельну процедуру Нобелівського комітету, людство пізнало цілий ряд актуальних теоретичних концепцій, проектів, ідей, що мали і, без сумніву, матимуть безпосередній вихід на реальне господарське життя. Свідченням цього є конкретні приклади наукового доробку нобеліантів.
Перші економісти-лауреати Нобелівської премії Я.Тінберген і Р.Фріш одержали нагороду за побудову ще у 30-х роках ХХ століття динамічних моделей та їх застосування для аналізу економічних процесів. Пізніше над розробкою теорій і моделей економічного зростання трудилися наступні нобеліанти П.Семюельсон, С.Кузнєц, К.Ерроу, Л.Клейн та інші. Вони інтенсивно досліджували природу економічних криз, убезпечення суспільства від їхньої руйнівної стихії. Хіба не висновки цих учених допомогли відбутися світовому економічну зростанню, середній показник якого склав 3,8 відсотки за останні 35 років. Розроблені ними економетричні моделі підтверджують, що і на найближче майбутнє сценарій розвитку подій є прогнозованим і відносно позитивним.
Звичайно, мексиканська валютна криза 1994р. і азійська фінансова криза 1997/1998рр. мали серйозний характер, однак їх вдалося втримати під контролем. Відомо, що обвал на Нью-Йоркській фондовій біржі у 1987р. та її параліч 11 вересня 2001р. не привів до краху американської економіки і не зачепив інші країни, але ж він був дуже небезпечним. Економіка справилася і з цими кризами, вони не переросли у щось аналогічне "Великій депресії". Капіталістичне господарство не тільки встояло під ударами величезної руйнівної сили, але в цілому ще й продовжувало досить успішно розвиватися. Саме враховуючи прогнози розвитку подій, висновки досліджень нобеліантів, авторитетних спеціалістів нової фінансової технології, учасники грошового ринку зуміли уникнути аналогічних потрясінь у майбутньому.
Тепер виникає запитання: наскільки науковою і точною є широко розповсюджена у марксистській літературі теза, котра провіщала, що в міру загострення суперечностей капіталізму можливості їх подолання у рамках даної формації все більше звужуються. І в той же час, за допомогою наукових розробок нобелістів, ми побачили, як фактично можливості розвитку капіталістичної формації з часом не звужувалися, а розширювалися.
Або ще один феномен, - уже з галузі міжнародної грошової політики. Лауреатом Нобелівської премії з економіки 1999 року став американський професор Роберт Манделл. Кілька років поспіль він був претендентом на цю найпрестижнішу нагороду. І тільки після того, як 11 високорозвинених європейських країн ввели з 1 січня 1999 року нову валюту у безготівковий обіг, Нобелівський комітет не зміг більше ігнорувати багаточисельні пропозиції економічної громадськості про відзначення вченого цією премією. Адже ні для кого не секрет, що саме він є "хрещеним батьком" євро. Саме його науковий висновок про те, що більш ніж одна країна може мати вигоду від використання спільної валюти, надихнув уряди європейських держав на створення євро.
Впровадження цієї валюти є наймасштабнішою та найкомплекснішою грошовою реформою у світі. Звичайно, з своїми плюсами і мінусами. Але не будемо на цьому зупинятися. Зазначимо лише: спеціалісти вже підрахували, що перехід на готівковий євро може принести урядам країн єврозони прибутки на загальну суму 6 млрд. євро (про це вони пишуть у газеті "The Financial Times"). За оцінками авторів прогнозу, приблизно 1 % коштів, що знаходяться в обігу, у нинішніх валютах ніколи не повернеться до скарбниці країн-членів єврозони і, відповідно, не буде обміняно на євро (адже значна частина населення єврозони забуде обміняти чи вирішить не обмінювати певну частину своїх грошей на євро до закінчення термінів обігу нацвалют. Більшу частину цієї суми складуть монети, що їх забули в банках або не обміняли через низьку вартість).
У цілому, перспектива від запровадження євро є досить оптимістичною. Що мається на увазі? По-перше, європейці вірять, що зняття ще одного бар'єра в міждержавних (економічних) відносинах може стати потужним поштовхом до економічного зростання вже в середньостроковій перспективі. Крім цього, єдина валюта є символом об'єднаної Європи й уособлює зону євро як єдиного гравця на світовій арені - принаймні в економічних відносинах. Більше того, єдина валюта служить своєрідною гарантією незворотності процесу інтеграції та прямо підштовхує до зменшення міждержавних бар'єрів у інших сферах.
По-друге, багато людей пов'язують великі надії з євро як майбутньою міжнародною валютою, здатною конкурувати з американським доларом. Ці сподівання не безпідставні: 2000 року валовий внутрішній продукт (ВВП) США дорівнював 9,9 трильйона дол., а ВВП зони євро, за поточним обмінним курсом, - 5,9 трильйона дол. До речі, спеціалісти стверджують, що ринкових можливостей захищати свою валюту з допомогою інтервенцій у Європейського центрального банку (ЄЦБ) об'єктивно більше, ніж у Федеральної резервної системи. Адже за даними Міжнародної фінансової статистики МВФ станом на 1 травня 2001 року міжнародні валютні резерви (за винятком золота) у США становили еквівалент 54 млрд. дол., тоді як у єврозоні - 238 млрд. дол., тобто у 4,4 рази більше!
На думку Р. Манделла, який ще в 60-х роках ХХ століття заклав теоретичні основи аналізу "оптимальних валютних зон", запровадження євро повністю змінює конфігурацію міжнародної фінансової системи. Поступово сформуються три зони монетарної стабільності. Євро поширить свій вплив на всю Європу, Африку та Близький Схід. Долар "окупує" Латинську Америку й частину Азії. Позаяк в Азії немає політичного "якоря" для формування єдиної валютної зони, країни цього регіону вибиратимуть між доларом і євро, але значну частину "перетягне" японська єна. За прогнозом Р.Манделла, обмінний курс євро до долара стане найважливішим у світі ціновим співвідношенням. Бо на зміну однополярній (доларовій) валютній системі прийде біполярна (долар-євро), більшого значення матиме координація політики Федеральної резервної системи США та ЄЦБ.
Чи є потреба продовжувати перелік численних прикладів вагомості доробку видатних економістів? Вважаю, що ні. Адже навіть вже наведені вище - засвідчують, що без перебільшення, економісти-нобеліанти зуміли запропонувати світовому співтовариству величезний новаторський пласт економічних знань. Фактично у другій половині ХХ століття ми одержали нову галузь економічної науки, яку можна було б назвати економічною нобелелогією.
Економічна нобелелогія - сучасний розділ теорії економіки.
Можна стверджувати, що економічна нобелелогія - це окремий розділ економічної теорії, що охоплює сучасні передові економічні розробки, концепції, проекти, ідеї.
Потужний інтелектуальний фундамент нашої планети закладається саме в процесі якнайвимогливішого відбору кандидатів на премію, їхніх винятково важливих досягнень у світовій науці. В основі цієї процедури лежить серйозне ставлення до досліджень усіх наукових шкіл та вчених, відсутність упередження про чиюсь неправоту.
Відомо, що тенденція до критичного осмислення набутого досвіду є характерною ознакою всякого зрілого суспільства, в тому числі й західного. Однак, у другій половині ХХ століття, із запровадженням Нобелівської премії з економіки, ця тенденція на Заході стала переважаючою. Фактично, було сформовано певний механізм "самовдосконалення" економіки суспільства. Головними конструкторами цього механізму були нобеліанти з їхніми оновленими теоріями і концепціями (неокласичний синтез, теорія конвергенції, нова економіка добробуту, монетаристська доктрина, теорія прийняття рішень, шведська модель суспільного розвитку, теорія "людського" капіталу, концепція "ефективної конкуренції", теорія раціональних очікувань та інші).
За всією строкатістю теоретичних розробок, а інколи і їхньою взаємовиключністю переважаюча тенденція полягала у пошуку шляхів еволюційного розвитку капіталізму - в доведенні необхідності економічної та соціальної рівноваги, регулюванні суспільних процесів на основі стабільного зростання виробництва, соціального компромісу, ідейного та політичного плюралізму. Не можна не помічати у науковому доробку нобелівських лауреатів прагматичний зміст, націленість на вирішення практичних питань, що постають перед суспільством. На такій концептуальній базі і з урахуванням їхніх практичних рекомендацій здійснювалася корекція регулюючих механізмів капіталістичної системи.
Звичайно, серйозною проблемою у забезпеченні тривалості цього процесу було визначення співвідношення та взаємозв'язку різних видів економічного регулювання. Дотримання його раціональності - підсумок узагальнення колосальної практики. З не зовсім далеких часів цьому сприяло, окрім всього іншого, радикальне оновлення технічної бази і методики збирання, обробітку та розповсюдження економічної інформації. До речі, саме за розвиток методики формального обробітку індивідуальних статистичних та економічних даних Д.МакФеддену і Дж.Хекмену у 2000 році було присуджено Нобелівську премію.
Враховуючи все це, для формування нового економічного мислення важливим стає не тільки та частина економічної нобелелогії, що представляє суму закумульованої колосальної практики, досвіду і знань, але й та, що охоплює наявний у ній інструментарій реорганізації виробництва і суспільства.
Економічна нобелелогія - це методологія економічної теорії сьогодення. Саме освоєння цієї методології є одним із реальних шляхів підвищення ролі економічної історії та економічної теорії в системі економічних знань. Від швидкості та ефективності руху цим шляхом багато в чому залежить науково-практичний потенціал сучасного економічного мислення, зокрема, вирішення таких першочергових питань, як поглиблення теоретичних уявлень про особливості структурної перебудови економіки, удосконалення методології економічних досліджень, гнучкості податкової системи, регулювання грошової системи і т.п.
Більше того, сьогодні став сповна очевидним розрив між нагромадженими конкретними знаннями і теоретичним осмисленням нових методологічних підходів та наукових гіпотез, що висуваються нобеліантами. На мій погляд, аналіз даної системи відносин - ключ до розуміння тієї еволюції, яку зазнав капіталізм протягом другої половини ХХ століття. Така постановка проблеми вимагає не тільки грунтовно пояснити процеси, що відбуваються в економічній науці зараз, але й озброїти читача новим концептуальним баченням перспектив економічної теорії. Важливо відійти від шаблонів, що все ще побутують у значній частині спеціальної та навчальної літератури.
Економічна нобелелогія - це сучасний розділ теорії економіки. Вона є виявом універсальності економічної науки. Бо саме на перетинах, у місцях дотику різнобічних напрямів пошуку, різних галузей економічної науки досягнуто вагомі результати у дослідженнях нобеліантів. У ній закумульовано, як зазначалося вище, колосальну практику, досвід і знання.
Економічна нобелелогія стимулює інтеграцію економічної історії, історії та теорії економічного мислення, філософії господарства, наукового маркетингу тощо. Саме з нею у найближчому майбутньому буде пов'язане кардинальне оновлення економічної теорії та збагачення практики. З урахуванням цього, варто серйозно переосмислити ставлення до економічної думки Заходу. Багато цікавих ідей економістів, які там працюють ще не ввійшли в широкий науковий обіг.
Економічна нобелелогія - це інструментарій для реалізації економічної політики в сучасних умовах. Значущість її особливо проявляється зараз, коли багато країн знаходяться на різній стадії економічного розвитку, мають відмінні інституції, пріоритети і т.п. Це з одного боку. З іншого, - знання економічної нобелелогії сприяє синхронному узгодженню міжнародної фінансової поведінки. Як, до речі, це відбувається із запровадженням євро, забезпечуючи при цьому стабільність європейської валюти.
Закінчення.
Коли, наприклад, видатний російський хірург Микола Пирогов запровадив з 1847р. операції під наркозом, то, природно, що в наступні роки методика їхньої підготовки, особливості проведення, специфіка можливих ускладнень, поопераційна адаптація і т.п. стали предметом багатоденного вивчення студентами-медиками. Але з роками ця тема стала займати все менше часу в університетських аудиторіях. Натомість, у навчальних програмах появилися нові теми (як от "паличка Коха" з 1882р., потім у 1890р. антитіла, що виявлені Е.Берінгом), які пропонувалися наукою для практичного втілення. Цього вимагала реальна практика життя і для медичної науки постійне оновлення навчальних програм стало нормою.
В економічній науці тривалий час та у переважній більшості країн (і в Україні, зокрема) такої регулярності оновлення навчальних програм не спостерігалося. Ще й зараз кидається у вічі їхній значний консерватизм і закостенілість. Несучасними і нединамічними є знання ще значної кількості науково-педагогічних кадрів. Майже вся історія економічної думки - це не зростання реальних знань, а суцільне блукання у пітьмі. Положення, що склалося неможливо виправити, йдучи шляхом косметичних поправок до програм та підручників з історії економічних учень, економічної теорії, політичної економії. Для того щоб на ділі перетворити політичну економію перш за все у науку про економічну ефективність потрібно зробити її сприйнятливою до всього цінного, що створено світовою економічною думкою за останні півстоліття. Виходячи з цього, доцільно було б у вузах запровадити вивчення нового спецкурсу у курсі економічної теорії або історії економічних вчень - економічна нобелелогія.
Суть економічної нобелелогії полягає не тільки в увільненні від застійності та консерватизму попереднього періоду, виправленні допущених помилок, але й у подоланні історично обмежених рис суспільної організації, методів роботи та хиб, що зжили себе. Конструктивна сторона запропонованого трактування економічної нобелелогії розглядається не як щось заклякле, не здатне до змін, а як беззупинний справжній рух через суперечності, в якому ще багато і не раз прийдеться доробляти і переробляти.
Формування економічної нобелелогії - це процес глибокого осмислення інтелектуального доробку нобеліантів. Це пізнання істини, яке проходить через спори, дискусії, творчий сумнів. У цьому пошуку істини нікому не забороняється викладати і тим більше чесно та свідомо переглядати свою позицію, навіть якщо на якомусь етапі хтось сповідував застарілі погляди. Тому навряд чи можуть бути оправданими претензії до тих учених, які прагнуть по-новому подивитися на ті чи інші проблеми економічної науки.