Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1113/
"Економіка та прогнозування". Науково-аналітичний журнал,
N 4, жовтень-грудень 2003. - С. 142-144
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
21 жовтня 2003 року минуло 170 років від дня народження талановитого винахідника і відомого мецената Альфреда Нобеля. Святкувань в Україні не було, навіть наукові авторитети і більшість періодичних видань відмовчалися. А жаль! У пам'яті інтелектуальної частини людства він залишається геніальним творцем найпрестижнішої нагороди в сучасному світі - Нобелівської премії. 10 грудня, у день смерті видатного шведа, засвідчуючи шанобливе ставлення до останньої волі, котра чітко висловлена в його великодушному заповіті, уже в сто третій раз кращим ученим, політикам і літераторам за їхні найвидатніші досягнення буде вручена ця нагорода.
Нобелівська премія з економіки не входить у заповітну А.Нобелем п'ятірку - фізика, хімія, фізіологія або медицина, література, внесок у справу миру. Тому вона офіційно називається "Премією Центрального банку Швеції з економіки пам'яті Альфреда Нобеля" і претендент визначається Шведською королівською академією наук. Так, Нобелівська премія з економіки появилася саме завдяки цьому банку, який заснував її у 1968 році з нагоди свого 300-річчя. Оскільки в ньому зберігаються заповітні А.Нобелем гроші, то керівництво банку запропонувало виділяти кошти для нагородження лауреатів із своїх фондів. Вперше Нобелівська премія з економіки була присуджена в 1969 році.
До скарбниці світової економічної думки вписані видатні досягнення п'ятдесяти трьох нобелівських лауреатів. Серед них - економетрики: американець Роберт Енгл і британець Клайв Гренджер, які стали нобеліантами в цьому році[1]. Хто вони і за що уславили своє ім'я нобелівським званням? Спеціалісти кажуть коротко: професор Нью-Йоркського університету Р.Енгл - за створення методу волатильності, а професор Каліфорнійського університету в Сан-Дієго (США) К.Гренджер - методу коінтеграції. Оскільки ці терміни викладені далеко не в кожному економічному довіднику, то зауважу, що коінтеграція - це метод визначення довгострокового взаємозв'язку серед групи змінних динамічних рядів, а волатильністю у фінансовій сфері називають мінливість впродовж часу відхилення величини на фінансовому ринку від постійного значення. До прикладу, волатильність курсу - це непостійність (випадковість), мінливість курсу на біржі за певний проміжок часу.
Зазначені терміни походять із статистичної сфери, а в даний час досить широко використовуються і в економетрії. Взагалі, для людей, непосвячених у тонкощі цієї науки, може видатися дивним той факт, що в останні роки економісти-теоретики рідко відзначалися Нобелівською премією. Справді, серед нобеліантів бачимо математиків Дж.Міррліса і В.Вікрі (у 1996р.), Р.Мертона ( у 1997р.), фінансистів М.Скоулза (у 1997р.) і Р.Манделла (у 1999р.), економетриків Д.МакФеддена і Дж.Хекмена (у 2000р.). На мою думку, нічого дивного в цьому немає. Поясню чому.
Клайв Гренджер народився 4 вересня 1934 року в м. Свансі (Уельс, Великобританія). Навчався у Ноттінгемському університеті, де в 1955р. захистив бакалаврську роботу з математики, а в 1959р. - докторську дисертацію з статистики. К.Гранджер - автор більше десятка книг, понад двох сотень наукових статей. Член Британської національної академії наук, Американської та Фінської академій мистецтв і наук, Американських економетричного товариства та економічної асоціації. Почесний доктор Ноттінгемського, Мадридського, Лоуджбороджського університетів та Стокгольмської школи економіки.
Відомо, що характерною ознакою останніх років є випереджаючий розвиток світової торгівлі в порівнянні з світовим валовим продуктом. У завершальному десятиріччі ХХст. середній щорічний приріст світового ВВП склав 2,3%, а міжнародний експорт товарів зростав темпами в 6,8%. Зрозуміло, що завдяки цьому зміцнилася торгова складова світового розвитку і зріс рівень взаємозалежності між державами. Але серйозним каталізатором глобалізаційних процесів усе таки стало стрімке нарощення міжнародного руху капіталів.
У найбільш загальній формі він являє собою світову фінансову систему, яка опирається на фондовий ринок та інші первинні і вторинні ринки цінних паперів, ринок кредитного капіталу, валютний ринок. За темпами нарощення обсягів і масштабами обороту світовий ринок капіталів відіграє провідну роль у сучасній економіці. Порівняйте: в 2000р. світова торгівля, включаючи експорт та імпорт, склала 12,5 трильйонів доларів США, тоді як лише на одному із сегментів ринку капіталу - ринку цінних паперів і тільки в одній країні - США (нехай навіть такій економічно розвиненій), загальна вартість цінних паперів сягнула майже 14 трильйонів доларів!
Світовій фінансовій системі, з існуючими видами ринків, характерні свої закономірності функціонування та розвиток, що не властиві міжнародній торгівлі чи динаміці виробництва світового ВВП. Біржовий крах 20 жовтня 1987р., коли за шість з половиною годин була "знищена" ринкова вартість акцій американських корпорацій на пів трильйона доларів чи фінансові потрясіння у Південно-Східній Азії та Росії в 1997-1998рр. мали шоковий вплив на економіку західних країн. Світове співтовариство проявляє все більшу зацікавленість у створенні стабільної фінансової системи і прозорості ринку капіталів. Запропонувати відповідну теорію та "правила гри", які б згладжували можливі зриви, надали ринкам передбачуваності можуть лише спеціалісти. Тому так уважно, в останні роки, ставляться експерти Нобелівського комітету до наукових надбань, що стосуються стійкого і прогнозованого розвитку фондових, кредитних, валютних ринків.
Раніше за свого колегу, ще з кінця 50-х років ХХст., почав займатися дослідженнями економічної рівноваги К.Гренджер. Результати цієї роботи й допомогли йому розробити метод коінтеграції для аналізу часових рядів у економіці. Більшість макроекономічних часових рядів є динамічними. Вони відрізняються від стаціонарних рядів тим, що коливаються не навколо постійної величини, а навколо величини, котра змінюється з часом. Учений показав, що статистичні методи, які використовуються для стаціонарних рядів, можуть дати абсолютно невірні результати у випадку, якщо їх застосовувати до динамічних рядів. Він виявив, що певні комбінації цих рядів можуть бути незмінними у часі, а це дозволяє коригувати статистичні висновки, використовуючи методи, розроблені для стаціонарних рядів. К.Гренджер назвав це коінтеграцією.
Цей метод ученого застосовується для систем, у яких короткострокова динаміка відображає значні випадкові дестабілізуючі фактори, а довгострокова - обмежена економічною рівновагою. Наприклад, він придатний для аналізу взаємозв'язку між курсами валют і рівнем цін. Праця К.Гренджера допомагає пояснити довгострокові тенденції, зменшити ефект статистичних флуктуацій і дозволяє економістам формувати достовірніші прогнози шляхів розвитку економіки. Як заявив представник Нобелівського комітету Т.Персон, методи К.Гренджера "повністю змінили уявлення про статистичні моделі з змінами у часі".
Дослідження стаціонарних рядів - сфера наукових інтересів Р.Енгла. Економічні дані зазвичай представлені у вигляді часових рядів, тобто послідовності спостережень у хронологічному порядку. Наприклад, величини ВВП за різні роки, ціни на товар у різні дні місяця, тощо. Такі ряди можна представити у вигляді суми двох компонентів, одна з яких змінюється випадковим чином, а інша підпорядковується певному закону, тому їх вивченням займається статистика.
На фінансових ринках випадкові відхилення величини від постійного значення впродовж часу - так звана волатильність - є особливо важливими, оскільки вартість акцій, опціонів та інших фінансових інструментів залежить від рівня їх ризиків. Коливання можуть значно змінюватися в часі: за періодами великих змін наступають періоди незначних відхилень. Не дивлячись на те, що реальна волатильність є змінною, економісти тривалий час застосовували статистичні методи, котрі виходять з передбачення про її постійність.
Моделювання макроеконометричних і фінансових часових рядів зосереджувалося у більшій мірі на умовних перших моментах, а будь-які часові залежності в моментах більш вищого порядку розглядалися як перешкода. Посилення ролі ризику та міркувань невизначеності в сучасній економічній теорії вимагало розвитку нових економетричних методів для часових рядів, які враховували б при моделюванні зміни дисперсій та коваріацій у часі. Враховуючи відсутність будь-якої структурної динамічної економічної теорії, що пояснювала б динаміку моментів більш вищого порядку, особливо допоміг цьому розвитку клас моделей (ARCH ) з умовною авторегресивною гетероскедастичністю (тобто тією, що передбачає змінне розкидання). Їх вивів Р.Енгл у 1982р.
Раніше успіхові звичайних лінійних моделей часових рядів сприяло використання умовних математичних очікувань замість безумовних. Так і ключовий момент, що передбачається моделлю ARCH, полягає у розрізненні умовних і безумовних моментів другого порядку. Тоді як безумовна матриця коваріацій для змінних, що представляють інтерес, може бути незмінною у часі, умовні дисперсії та коваріації часто залежать нетривіальним чином від стану світу в минулому. Розуміння точного характеру цієї часової залежності є вкрай важливою для багатьох проблем в макроекономіці та фінансах, таких як незворотні інвестиції, ціни на опціони, структура відсоткових ставок по строках і загальні динамічні співвідношення для цін активів. Крім того, з точки зору отримання економетричних висновків втрата в асимптотичності через неврахування гетероскедастичності може бути як завгодно великою, і при складанні економічних прогнозів, як правило, можна використати набагато точнішу оцінку невизначеності помилки прогнозу, якщо отримувати її як умовну за поточною інформаційною множинністю.
Перші емпіричні застосування моделей класу ARCH відносилися до моделювання інфляційної невизначеності, але надалі ця методологія найшла собі особливо широке використання у виявленні часових залежностей у дохідності активів. Завдяки сімейству ARCH-моделей, були підтверджені висновки Р.Енгла та деяких учених, зокрема, про те, що:
волатильність доходностей на акції окремих фірм є вищою у період, близький до оголошення дивідендів;
зміна волатильності ринку на 1% як правило супроводжується зміною волатильності кожної акції на 1%;
волатильність курсу іноземної валюти і фіксований доход є вищими у періоди, коли центральні банки ведуть інтенсивну торгівлю чи коли друкуються макроекономічні новини;
волатильність є набагато вищою при відкритті чи закритті торгів на фондових і валютних біржах, ніж в середині дня;
існує тісна зворотна залежність між волатильністю і серіальною кореляцією для американських фондових індексів;
зміни у волатильності американських облігацій тісно зв'язані з термінами погашення. Ця спільність змін волатильності проявляється не тільки для активів у рамках одного ринку, але й також по різних ринках. Як і підтвердилися тісні зв'язки між змінами волатильності по міжнародних фондових ринках.
Оскільки вартість акцій близько зв'язана зі здоров'ям економіки, то природно очікувати, що вимірники макроекономічної невизначеності, такі як умовні дисперсії промислового виробництва, відсоткових ставок, темпів збільшення грошей, тощо, мають допомогти в поясненні змін волатильності фондового ринку. Хоча значна частина наукових розробок Р.Енгла уже серйозно допомогла, наприклад, біржовим гравцям, які отримали інструменти, з використанням яких можна формувати досить точні прогнози котирувань. А також існує вже багато консультаційних інвестиційних служб, що здатні шляхом розрахунку коваріації доходу надати вам оцінки ризику конкретних видів акцій.