Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1112/
"Економіка України". Науковий журнал,
N 10 (503), жовтень 2003. - С. 86-90
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
У 2001 році Нобелівською премією було нагороджено одразу трьох американських економістів - Джорджа Ейкерлофа, Майкла Спенса і Джорджа Стігліца[1] - за аналіз ринків з асиметричною інформацією. Як відомо, асиметричністю в розподілі інформації називається така ситуація, коли частина учасників ринку володіє інформацією, якою не володіють інші зацікавлені особи. Саме така асиметричність є серйозною причиною, що породжує невизначеність ефективного використання засобів і ресурсів.
У той рік, як і завжди, претендентів на найпрестижнішу нагороду було багато. Чому ж тоді відзначено саме цю трійку американців? Присудження Нобелівських премій відбувалося в атмосфері, близькій до шоку внаслідок атак терористів на хмарочоси у США. Мало хто сумнівається, що той вплив, який мали на світову економіку події 11 вересня 2001р., проявлятиметься ще довго. Йдеться про зростання невизначеності на світових ринках.
"Сьогодні нам доводиться мати справу з цілком новим типом невизначеності. Можливо, що цей фактор був присутнім на ринках і раніше, однак йому ніколи не приділяли такої уваги", - заявив на прес-конференції через місяць після трагічних подій міністр фінансів США Пол О'Ніл. Ще відвертішим у той день був голова Федеральної резервної системи США Алан Грінспен, виступаючи у департаменті Державної скарбниці. На його думку, в нинішніх умовах інвестори по всьому світу вимагають вищої міри повернення вкладеного ними капіталу у зв'язку з підвищенням ризику, на який вони змушені йти. Це підтверджується різким падінням курсу акцій на світовому ринку при паралельному збільшенні доходності облігацій, випущених і країнами, що розвиваються, і більшістю корпорацій (за винятком тих, чиє становище є найбільш стабільним).
Таким чином, почав працювати механізм зворотної селекції, описаний у працях трьох Нобелівських лауреатів у галузі економіки 2001р. Правильніше було б говорити навіть про те, що механізм зворотної селекції, який діяв у всіх країнах з перехідною економікою, починає розповзатися по світу.
Ці лауреати були першими, хто побачив, що ринок, який наштовхується на недосконалість, може й не бути найкращим способом розподілу ресурсів. Їхній погляд змінив економічну теорію. Вони створили нову термінологію, а описаний і доповнений ними ринковий механізм, безперечно, інтенсивно використовуватиметься у різних сферах господарювання. Хто ці нові нобелісти, і яким є їхній внесок до світової наукової скарбниці?
Про професора Каліфорнійського університету Джорджа Ейкерлофа[2] кажуть, що він "видавив інформацію з лимона". Цей Нобелівський лауреат є автором так званої моделі "ринку лимонів". Така модель розподілу інформації на ринку будується на прикладі ринку вживаних автомобілів (або "лимонів" - на американському жаргоні). Хоча зараз то вже не жаргон, оскільки "lemon law" - це закон, згідно з яким продавець автомобіля зобов'язується або безоплатно відремонтувати, або замінити автомобіль, в якому виявляться недоліки, або повернути за нього гроші. Більше того: цей термін міцно увійшов до лексики економістів-теоретиків і в даний час застосовується не тільки до вживаних автомобілів.
[1] Оскільки в N 5 журналу "Економіка України" надруковано статтю "Стігліц Джозеф Юджин (США)", то цю публікацію присвячено науковій творчості двох його нобелівських колег.
[2] Народився майбутній Нобелівський лауреат 17 червня 1940 р. у м.Нью-Хейвені (штат Коннектікут, США). Навчався він у Йєльському університеті, після закінчення якого здобув ступінь бакалавра з математики. У 1966р. у Массачусетському технологічному інституті захистив дисертацію і здобув докторський ступінь з економіки. Був професором Індійського статистичного інституту (у Нью-Делі) та Лондонської школи економіки. У 1973-1974рр. працював провідним співробітником Комітету економічних радників при президенті Р.Ніксоні. Однак значну частину своєї трудової діяльності пов'язав з Каліфорнійським університетом у Берклі - саме тут з 1966р. працював асистентом професора, а з 1977р. - професором. Дж.Ейкерлоф обраний віце-президентом Американської економічної асоціації, він є членом Американського економетричного товариства та Американської академії мистецтв і наук, почесним доктором Цюріхського університету.
Різні аспекти асиметричної інформації давно цікавили вчених. Перші праці, що присвячені цій проблематиці, Дж.Ейкерлоф надрукував ще на початку 70-х років ХХ ст. Зокрема, його стаття "Ринок лимонів: невизначеність якості та ринковий механізм"[1] зв'язала поняття невизначеності та якості товарів, з'ясувавши несподівані причини можливого фіаско ринку. При асиметричному розподілу інформації (коли покупці змушені використовувати ринкову статистику для визначення правдивих характеристик товарів, відомих лише продавцям) угоди на ринку не укладаються, а при симетричному - виграш очікує на обидві сторони. Отже, асиметрична інформація змушує учасників ринку покладатися на випадок і призводить до його краху.
Конструюючи модель розподілу інформації на ринку, Дж.Ейкерлоф узяв за приклад ринок уживаних автомобілів, оскільки саме він дозволяє вловити суть проблеми. Якщо обмежити характеристику машини лише двома ознаками (нова або вживана та хороша або погана), то виявиться, що як новий, так і вживаний автомобіль може бути і хорошим, і поганим. Купуючи машину, споживач не знає заздалегідь, що йому попадеться - новий автомобіль чи "лимон": у нього є тільки імовірнісна оцінка того чи іншого результату. Коли ж машина вже якийсь час перебуває в його користуванні, то він може оцінити її якість із значно вищою точністю. У даному разі виникає асиметрія доступної інформації: продавці (власники) знають про нього більше, ніж покупці. При цьому на вторинному ринку хороші й погані машини продаватимуться за однаковою ціною, оскільки покупці не можуть відрізнити ці товари.
У таких умовах власникам автомобілів хорошої якості невигідно продавати їх на вторинному ринку, внаслідок чого погані машини витісняють з нього хороші. Оскільки на цьому ринку величина попиту залежить не тільки від ціни, але й від якості автомобілів, то цілком можливим є результат, коли він дорівнюватиме нулю, і, таким чином, ринок припинить своє існування. Спираючись на такі міркування, професор Дж.Ейкерлоф доводить, що недостатня інформація про якість товару, який продається, призводить до постійного зниження цін - аж до зникнення ринку.
Аналогічні ситуації виникають у страховій справі, коли потенційний страхувальник має інформаційну перевагу перед страховою компанією, наприклад, краще знає стан свого здоров'я. Тому серед людей, які бажають застрахуватися, переважають ті, для кого ризик страхової події є непропорційно великим. Цей феномен називають "відбором гірших" і страхові компанії борються з ним, відмовляючись продавати страхові поліси людям похилого віку.
Але пригоди страхових компаній на цьому не закінчуються. Придбавши поліс, застрахована особа починає вести себе недбало, що збільшує ймовірність страхової події (наприклад, викрадення автомобіля). Так, до негативного відбору додається "моральний", або "суб'єктивний", ризик.
Таким чином, Дж.Ейкерлоф показав, що асиметрична інформація може привести до зворотної селекції на ринку. Через погану інформацію у страховій компанії чи покупців уживаних автомобілів страхувальник з поганим здоров'ям і продавці автомашин низької якості починають переважати на ринку.
[1] Див.: George Akerlof, "The Market for Lemons: Quality, Uncertainty and the Market Mechanism", The Quaterly Journal of Economics, Vol. 84, 1970, pp.488-500.
Нобелівський колега Джорджа Майкл Спенс[1] продемонстрував, що за певних умов добре інформовані учасники ринку можуть збільшувати свої ринкові обороти, "передаючи сигнали" іншим, гірше поінформованим суб'єктам ринку.
Шлях М.Спенса до Нобелівської премії починався з статті "Сигнали ринку праці"[2]. Ця праця, що ґрунтується на матеріалах його докторської дисертації, стосується освіти як свідчення продуктивності праці на ринку праці. Він пропрацював таку модельну ситуацію. Нехай імовірність зустріти хорошого і поганого робітника однакова - по 50%. Хороший робітник здатний виробити граничний продукт 20 одиниць, а поганий - 10 одиниць. Допустимо, фірмі потрібно прийняти на роботу 100 робітників. Це означає, що сукупний граничний продукт буде 50 x 20 + 50 x 10 = 1500 одиниць.
Якщо питома вага зарплати у виробленому продукті дорівнює 20%, то фонд зарплати складе 300 одиниць.
Якщо б можна було б завчасно гарантовано відрізняти хорошого робітника від поганого, то було б розумніше платити хорошому робітникові чотири одиниці, а поганому - дві. Але якщо неможливо завчасно спрогнозувати результати праці, якщо немає надійної системи завчасної оцінки якостей робітника, то приходиться виплачувати середню зарплату в три одиниці кожному. Коли і ті та інші робітники погоджуються працювати за цю зарплату, то виходить, що напряму працедавця це не стосується, просто відбувається перерозподіл зарплати між хорошими і поганими робітниками. У такому випадку хороший робітник має прагнути придбати якусь ознаку (диплом, сертифікат, свідоцтво про кваліфікацію тощо), який відрізняв би його від поганого робітника у процедурі оцінки чи поза нею. Ця ознака у працях М.Спенса названа "сигналом".
Головний висновок ученого полягає в тому, що завдяки такому підходу працедавець вибирає освіту як певну побічну ознаку майбутнього свого працівника. М.Спенс також відмітив можливість іншого співвідношення, ніж "побудовану на очікуваннях" рівновагу між освітою та оплатою праці. Чоловіки одержують вищу зарплату, ніж жінки, а білі працівники - вищу, ніж чорношкірі, причому з такою ж продуктивністю праці. Але і стать, і колір шкіри також служать побічним свідченням (сигналом) якостей майбутнього робітника.
Ця ж проблема стосується й дивідендів. Чому американські фірми сплачують дивіденди своїм акціонерам, хоча відомо, що за законами США вони фактично підпадають під подвійне оподаткування? Адже простіше залишати прибуток на підприємстві, капіталізувати його, збільшуючи тим самим капітал, який перебуває в руках акціонерів. Одне з можливих пояснень - у тому, що дивіденди служать сигналом (свідченням) хороших перспектив розвитку компанії. Фірми, інформуючи ринок про прибутковість своєї діяльності, виплачують дивіденди, оскільки на ринку це вважається хорошою новиною, а відповідно, підвищується ціна акцій. Вища ціна акцій компенсує акціонерові додаткові податки на дивіденди.
[1] Майкл Спенс народився у 1943 році в Монтклаір (штат Нью-Джерсі, США). Протягом 1962-1966рр. навчався у Прінстонському університеті, по закінченні якого одержав диплом бакалавра з філософії. Потім наступних два роки продовжував навчання в Оксфордському університеті, де захистив диплом магістра з математики. В 1972р., після захисту дисертації у Гарвардському університеті, йому присвоєно вчений ступінь доктора філософії. М.Спенс був професором Гарвардського і Стенфордського університетів. З 1984р. працював деканом Школи мистецтв і наук при Гарвардському університеті, а з 1990р. - деканом Бізнес-школи при Стенфордському університеті. М.Спенс зробив фундаментальний внесок у сучасну економіку інформації. Він автор трьох книг і більше 50 наукових статей, надрукованих у професійних журналах. Член Американських економічної асоціації, економетричного товариства та академії мистецтв і наук. Нагороджений Американською економічною асоціацією медаллю Дж.Б.Кларка.
[2] Див.: Spence M. Job Market Signaling // The Quaterly Journal of Economics. 1973. Vol. 87, pp.355-374.
Впродовж багатьох десятиліть ХХ століття у традиційній моделі ринку з досконалою конкуренцією передбачалося, що покупці володіють досконалим знанням, що вони здатні точно описати відмінності в характеристиці, наприклад, різних моделей електричних чайників. І у цінах мають автоматично відбиватися ці відмінності. Але в реальному житті більшість покупців такої інформації не мають, і тому продавці вживають додаткових заходів, пропонуючи, наприклад, гарантії на триваліший термін як свідчення вищої якості.
М.Спенс показав, яким чином більше інформовані учасники своєю поведінкою сприяють розповсюдженню інформації про становище на ринку. І як працює механізм, коли учасник ринку, який краще поінформований ніж інші, робить дорогі спроби просунути на ринок свій товар, передаючи інформацію про товар тим, хто гірше поінформований.
Вчений задався запитанням - яким чином учасники ринку, які краще ніж інші поінформовані, могли би передавати цю інформацію так, щоб уникнути ситуації зворотної селекції. Для цього потрібні особливі учасники ринку, які б діяли (і відповідно, несли витрати) з інформування інших суб'єктів ринку про їхні можливості і про цінність та якість їхніх продуктів та послуг.
М.Спенс відмітив, що коли працедавець наймає робітників, отримання правдивої інформації про їхню потенційну продуктивність обходиться дуже дорого, а тому потрібне деяке свідоцтво (параметр, сигнал, індикатор), що побічно свідчить про це. Один з таких індикаторів - інформація про те, чи закінчив робітник хоча б коледж. Знаючи про це, майбутні робітники завчасно тратять свій час та гроші на отримання дипломів, щоб "сигналізувати" працедавцю про те, що в них висока продуктивність. Так що людина може взагалі нічому не навчитися у коледжі, але його інвестиції у власну освіту в кінці кінців окупаються кращою і більш високооплачуваною роботою. "Самі знання тут ні при чому, головне - сигнал".
Однак деякі вчені[1] не поділяють наукових висновків М.Спенса. На їхню думку така позиція є раціональною лише в тій мірі, у якій освіта виявляється через відмінності у продуктивності, тобто дає можливість зрозуміти, чи підвищує вона продуктивність. Якщо для окремої людини витрати на освіту можуть бути раціональними, то для суспільства в цілому вони мають сенс тільки у тому випадку, коли освіта насправді підвищує продуктивність. В іншому випадку суспільство може зекономити свої кошти, відшукавши дешевший спосіб добору тих, чия кваліфікація найде попит на ринку.
Наявні свідчення - підкреслюють критики М.Спенса, - говорять про те, що теза про освіту тільки як про деякий "сигнал" помилкова: вища освіта насправді підвищує продуктивність. Однак через те, що природні задатки з труднощами піддаються зміні, дуже важко визначити точні межі, в яких освіта може підвищити продуктивність. Ніхто не вважає, що в коледжі студенти не вивчають нічого корисного, хоча б тому, що такі курси, як бухгалтерський облік і комп'ютерне програмування, безпосередньо пов'язані з виробництвом. З другого боку, важко повірити, що наявність освіти не розглядається працедавцями як "сигнал". Розумно передбачити, вважають опоненти М.Спенса, що освіта сприяє підвищенню продуктивності і знаходить в ній своє віддзеркалення.
Продовжуючи наукові дослідження, М.Спенс вивчає проблеми цінності інформації на ринку. Він розкрив досить дорогий механізм, з допомогою якого більш інформовані учасники ринку діляться інформацією з аутсайдерами, у результаті чого становище і тих, і інших суттєво покращується.
Крім вивчення сигналів ринку, М.Спенс провів піонерні дослідження з практичного застосування результатів, що одержані нобелівськими лауреатами 1996 року В.Вікрі та Дж.Міррлісом в аналізі страхових ринків. Впродовж 1975-1985рр. він був одним з перших, хто просунув застосування теорії ігор до досліджень в економічній теорії, виясняючи багато аспектів стратегічної поведінки на ринку в рамках так званої нової теорії промислових організацій.
[1] Див.: Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. Со 2-го изд. - М.: "Дело ЛТД", 1993. - С. 304.
М.Спенс досліджує різні аспекти інформації не лише у вузьких рамках ринку, але й у масштабах економічного розвитку сучасного світу. Досить цікавим є його бачення ринкових перспектив міжнародної економіки, яке він у середині 2002р. виклав в інтерв'ю німецькій газеті "Вельт ам зонтаг". Ми живемо, - відмітив учений, - в епоху надзвичайно швидких перетворень, а це вимагає від Америки, Європи та інших розвинених регіонів світу не відгороджуватися від сусідів високими митними зборами, а шукати шляхи ефективної інтеграції. Досить згадати, як повоєнна Канада, прагнучи захиститися від решти світу підвищенням ввізного мита, позбулася конкурентноздатності промисловості.
У той же час, вважає вчений, не можна віддавати все на відкуп ринковій економіці, хоча ринок сповна може сприяти вирішенню багатьох проблем. М.Спенс ніколи не був прихильником чистого ринкового господарства. Оскільки, на його думку, учасники ринку не володіють достатньою інформацією, що часто призводить до помилкових рішень. Ці помилки можуть коригувати держави, як це проходить, наприклад, на сучасних фінансових ринках. Більше того: останнім уже потрібне міжнародне законодавство. Рівновага між державою та економікою найбільш характерна, мабуть, для Сполучених Штатів Америки, в Європі ж роль ринку стримується, внаслідок чого недостатньо розвинуте змагання.
У найближчій перспективі в світовій економіці, на думку вченого, буде продовжуватися спад, що викликаний багатьма причинами. Одна з них полягає у тому, що втрачені ілюзії з приводу того, що Інтернет дозволить відмовитися від звичайних методів господарювання. Друга причина падіння міжнародної кон'юнктури - розповсюдження тероризму та зміни в світі після 11 вересня 2001 року. І, насамкінець, індустріальні держави все менше уваги звертають на світ, що розвивається, а настрої у ньому все більше нагадують ситуацію очікування вибуху.
Ці країни, вважає М.Спенс, стають біднішими, вони відчувають, що їх обійшла глобалізація і даремно прагнуть достукатися до своїх багатих сусідів - на жаль, їх не чують. Обстановка продовжує накалятися, а США, Європа і Японія поки що не усвідомлюють у повній мірі загальної зацікавленості в економічному розвитку третього світу, де розширюються зони бідності та виникають нові вогнища тероризму. Вже давно пора потурбуватися про створення єдиного з країнами, що розвиваються "спільного підприємства", однак "сильні світу цього" не мають уяви про те, як варто здійснювати економічну стратегію у їхніх власних інтересах.
Відповідь на виклики часу запропонували вчені-економісти, заявив М.Спенс. Вона полягає в тому, що недостатньо лише ввести ринкові принципи та зробити відкритою свою економіку. Одночасно необхідно у відсталих країнах створювати ефективну інфраструктуру, щоб підвищити рівень освіченості населення та пристосувати економіку до потреб глобалізації. Багато держав продовжують недооцінювати "людський капітал", який завжди був і залишається найважливішим фактором економічного розвитку.
Практика засвідчила, що праці нобелівських лауреатів Дж.Ейкерлофа і М.Спенса мали досить перспективне застосування у таких галузях як макроекономіка, фінансові ринки, угоди зайнятості, демонструючи, таким чином, екстраординарну широту їхніх наукових інтересів. У даний час з посилок про нерівність інформації виростає великий новий пласт економічної теорії. Слід зазначити, що науковий інтерес Дж.Ейкерлофа було зосереджено на одній особливості. Державі, вважав він, нема чого робити там, де виникають проблеми асиметричності інформації. Існує лише два способи вирішення - гарантії та репутація. Примусити реалізувати гарантії можна лише через суд. Так само, як і добитися порядної репутації можна тільки у відкритому суспільстві, коли кожний громадянин держави матиме вільний доступ до інформації про всі хороші справи і негаразди будь-яких компаній-продавців.