Сайт Михайла Довбенка

Неоінституційний підхід до економічної системи

Інституційний напрям економічної думки склався у перші десятиріччя ХХ століття. Його основоположником був американський економіст Т.Веблен, а послідовниками - американські вчені Дж.Коммонс, У.Мітчелл, Дж.Кларк, Дж.Гелбрейт, англійські економісти Дж.Гобсон, Р.Тоні та багато вчених різних країн. З роками економісти, політики, ідеологи перейнялися ідеєю неокласичного напряму. До життя поверталися традиційні цінності капіталізму - приватне підприємництво й свобода його функціонування. І все ж інституціоналізм залишався одним із провідних і привабливих напрямів економічної думки Заходу, свідченням чому стали своєрідні дослідження творців „нової інституційної економічної теорії (НІЕТ)", або неоінституціоналізму.

До середини 70-х років неоінституційний напрям перебував на периферії економічної науки. Лише на консервативній хвилі кінця 70-х - початку 80-х років він висунувся на передній план. З того часу НІЕТ починає усвідомлюватися як особлива течія економічної думки. На перших порах вона розроблялася майже виключно у США. У 80-х роках у цей процес включилися західно-, а з початку 90-х років і східно-європейські економісти.

Термін "нова інституційна економічна теорія" був уперше введений О.Уільямсоном у 1975 р.[1] для того, щоб відокремити даний дослідницький напрям від старого інституціоналізму. Фундаментом її став синтез низки концепцій неокласичної мікроекономіки інституціоналізму та теорії організації. Початок новій течії теоретичної думки поклав професор Рональд Коуз.

1990-і роки були ознаменовані тріумфом сучасного інституціоналізму: Нобелівських премій були удостоєні його родоначальник Р.Коуз та один із нинішніх корифеїв Д.Норт.

Суть неоінституційного підходу. До кінця 30-х років ХХ століття основний економічний аналіз був спрямований на вивчення економіки в рамках інституційної структури, що приймалася як даність. Зусилля, спрямовані на пояснення цієї структури, вважалися непотрібними або марними. Наприклад, існування організацій типу тих, які ми називаємо "фірмами", сприймалися майже само собою зрозумілими. Зміни форм контрактів в економічній сфері також розглядалися як заданий факт, а юридичні закони і положення - як привнесене ззовні правило для економічної діяльності.

Вперше Р.Коуз заявив про свою наукову ідею у листопаді 1937 р.,  опублікувавши фундаментальну працю "Природа фірми". Як зазначив у лекції, вона була задумана ним ще студентом, але вийшла друком лише через кілька років. У цьому важливому дослідженні Р.Коуз сформулював два  питання, які рідко були об'єктами безпосереднього економічного аналізу і до нього не отримували зрозумілої відповіді. Зокрема, чому економічні організації представлені саме фірмами і чому кожна фірма має свою певну величину? Він постарався відійти від уторованого шляху, яким вівся пошук відповідей, а саме: аналізу здатності ціни товару координуватися з використанням  ресурсів для нього. Адже та значна частина ресурсів, що витрачалася фірмою на адміністративну координацію дій з реалізації товару, цією теорією не враховувалася.

У ході своїх досліджень Р.Коуз замислювався над тим, чому менеджери і робітники воліють працювати разом, замість того щоб купувати і продавати працю один одного на ринку? Відповідь вченого полягала в тому, що працюючи окремо, потрібні значно більші витрати на підготовку і  виконання контрактів, у тому числі на організаційне управління цими процесами. Р.Коуз показав,  що  традиційна основна мікроекономічна теорія була неповною, тому що не враховувала ці витрати (вона  включала  лише  виробничі  і  транспортні).

Шукаючи відповіді на свої питання, вчений запровадив нове поняття - „трансакційні витрати". Це витрати на підготовку (збір інформації про ціни, про уподобання споживачів і наміри конкурентів), укладання і управління виконанням контрактів, а також затрати на локальні заходи в межах фірми. Звичайно, в неї вони менші, ніж при безпосередній торгівлі на ринку. Якщо б трансакційні витрати (у деякій літературі їх називають витратами з діловодства) були нульовими, фірми не виникали б. Увесь розподіл товарів проходив би на основі простих контрактів між людьми.

На переконання вченого, саме необхідність "вести переговори, укладати контракти, влаштовувати перевірки, залагоджувати суперечки тощо" складає значну частину загальних ресурсів економіки. Коли такі організаційні витрати  угод починають враховуватися, стверджує він: тоді можна просто та доступно пояснити саме існування фірм, різних корпоративних об'єднань, варіантів контрактів і навіть  структуру фінансової системи. Об'єднуючи різні типи витрат на організаційну діяльність і менеджерство, Р.Коуз проклав шлях до комплексного аналізу інституцій економічної системи та їх важливості.