Наукові праці
СУЧАСНА ТЕОРІЯ ПОРТФЕЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ.
"Економіка України". Науковий журнал,
N 4 (521), квітень 2005. - С. 81-92
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
О.ДОВБЕНКО,
аспірант КНЕУ.
У другій половині ХХст. в економіці розвинених країн відбулися радикальні зміни. Вони були пов'язані з бурхливим нарощенням інвестицій і портфельних, зокрема. На місці окремих ізольованих регіональних фінансових ринків виник єдиний міжнародний фінансовий ринок. До традиційного набору фінансових інструментів (іноземна валюта, акції та облігації підприємств, державні облігації) додався постійно зростаючий список нових "похідних" інструментів, таких як депозитарні розписки, форвардні контракти, ф'ючерси на товари, опціони, варанти, фондові індекси, свопи на відсоткові ставки тощо. Ці інструменти дозволяють реалізувати складніші і тонкіші стратегії управління дохідністю та ризиком фінансових угод, що відповідають індивідуальним потребам інвесторів, вимогам керуючих активами, спекулянтів та гравців на фінансовому ринку.
Традиційний підхід в інвестуванні, що переважав до появи сучасної теорії портфельних інвестицій, мав два суттєві недоліки. По-перше, в ньому основна увага приділялася аналізу поведінки окремих активів (акцій, облігацій). По-друге, основною характеристикою активу в ньому була виключно дохідність, тоді як інший фактор - ризик - не отримував чіткої оцінки при інвестиційних рішеннях. Нинішній рівень розробки теорії портфельних інвестицій долає ці недоліки. Таким сформованим підходом, фактично, завершився тривалий період (ще з кінця 20-х років ХХст.), який названий у фінансовій теорії первинним етапом розвитку теорії інвестицій.
Сучасна теорія портфельних інвестицій бере свій початок з невеликої статті Гаррі Марковіца "Вибір портфеля"[1]. У ній він запропонував математичну модель формування оптимального портфеля цінних паперів, а також ним були приведені методи побудови таких портфелів за певних умов. Розглянувши загальну практику диверсифікації портфелю, він показав, як інвестор може знизити ризик портфелю шляхом вибору некорельованих акцій.
Суть теорії. Основною заслугою Г.Марковіца є запропонована у статті теоретико-імовірнісна формалізація поняття дохідності та ризику. В його моделі для вирахування співвідношення між ризиком інвестицій та їхньою очікуваною дохідністю використовується розподіл імовірностей. Очікувана дохідність портфеля цінних паперів визначається як середнє значення розподілу ймовірностей, а ризик - як стандартне відхилення можливих значень дохідності від очікуваного.
Для прикладу розглянемо якусь компанію "Мир". Допустимо, ви купили акції "Миру" за ціною 100 грн. за акцію і плануєте володіти ними впродовж року. Дохідність (r) можна представити як суму двох компонентів: дивідендної дохідності та дохідності в результаті зміни курсу акцій:
Виплачені дивіденди (Кінцева ціна акції - Початкова ціна)
r = ------------------------- + ------------------------------------------
Початкова ціна Початкова ціна
r = Дивідендний компонент дохідності + Ціновий компонент дохідності
Допустимо: купивши акції "Миру", ви розраховуєте, що дивідендний компонент дорівнюватиме 3%, ціновий компонент складе 7%, значить очікувана ставка дохідності дорівнюватиме 10% (r = 3% + 7% = 10%).
Тепер припустимо, що в залежності від стану економіки акції "Миру" можуть принести різну дохідність. Якщо в майбутньому році економіка буде на підйомі, то обсяги продаж і прибуток компанії будуть підвищуватися, а відповідно, і ставка дохідності інвестицій в акції "Миру" буде дорівнювати 30%. Якщо ж в економіці буде спад, то ставка дохідності складе - 10%, тобто акціонер понесе збитки. Якщо економічний стан залишиться незмінним, то фактична дохідність складе 10%. Оцінка ймовірності для кожного з цих станів у нашому прикладі показана в таблиці: