Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1103/
Газета "Українська газета",
N 15 (207), 13 вересня 2001. - С. 4.
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
Народився К.Ерроу 23 серпня 1921 року в м. Нью-Йорку в багатій сім'ї. Закінчив у 1940 р. Нью-Йоркський міський коледж і отримав одразу два дипломи: бакалавра математики та бакалавра історії. Через рік - магістр гуманітарних наук Колумбійського університету. Але продовжувати кар'єру економіста завадила друга світова війна. К.Ерроу перебував на військовій службі: з 1942 до 1946 р. він офіцер військово-повітряних сил армії США.
У 1947 р. переходить працювати асистентом професора в Комісію Коулса з економічних досліджень, продовжуючи одночасно навчання в Колумбійському університеті. Потім, майже двадцять років (1949-1968), він - професор економічних наук і статистики Станфордського університету. Вчений ступінь доктора філософії здобув у 1951 р., захистивши дисертацію на тему "Соціальний вибір та індивідуальні цінності".
У цій науковій роботі він запропонував умови, за яких групові рішення можуть бути виведені раціональним або демографічним шляхом із індивідуальних переваг. Відомо, що в економіці виявити справжню перевагу нелегко, навіть якщо ми точно знаємо, на чому покупці зупинили свій вибір. Справжні переваги спотворюються рівнем доходів і цін, незбалансованістю ринку товарів. Але в той же час демократична "функція добробуту", на думку вченого, потребує і певних соціальних умов, таких, як відсутність диктатури (соціа-льний вибір не робиться однією людиною), незалежність альтерна-тивного вибору та ін. Він аргументовано доказав, що ці умови знаходяться у постійній суперечності і, відповідно, жодна соціальна схема добробуту не може відповідати усім цим вимогам одночасно.
На початку 50-х років К.Ерроу зробив суттєвий вклад у розробку багатьох інших напрямів економічної теорії. Так, у своїй праці "Розширення базових теорем класичної економіки добробуту" (1951), що базується на концепції, сформульованій італійським економістом В.Парето, він детально розглянув умови рівноваги на конкурентному ринку. К.Ерроу прагнув довести, що для оптималь-ного функціонування ринкового механізму уряд, котрий хоче перерозподілити доходи, не повинен здійснювати пряме втручання в цей процес (наприклад, через контроль над цінами). Доцільніше використати інші засоби економічного характеру (податки, транс-ферти та ін.), надаючи можливість ринковим силам діяти вільно.
У 60-х роках він разом зі своїм колегою М.Курцем розв'язав задачу, в якій основний капітал повинен бути розподілений між державним і приватним секторами, при цьому капітал в державному секторі не входить у функцію корисливості. Цим вони досліджували оптимальність нагромадження капіталу в державному секторі.
К.Ерроу в 1963 р. висунув також свою знамениту "теорему про можливість", чим довів: не існує такого загального правила класифікації ситуацій на рівні суспільства, яке було б поєднане з певною обгрунтованою системою індивідуалістичних етичних обмежень суспільної функції добробуту. Вчений у загальному вигляді показав, що взагалі обмеження породжують суперечності. Він доводив неможливість формулювання правила, яке б було прийнятне до всіх випадків, і при цьому допускалась можливість існування якогось нормативного положення для підгрупи емпірично підібраних випадків.
У 1968 р. К.Ерроу переходить працювати в Гарвардський, а після 1980 р. повертається в Станфордський університет. Він багато працює над дослідженням мобільності праці і капіталу в економіці, аналізом меж і можливостей заміни праці та капіталу і впливу цих процесів на ефективність виробництва.
Усвідомлюючи практичну значущість дослідження цієї проблеми, К.Ерроу разом з такими провідними американськими економетриками, як Х.Чепері, Б.Мінхас, Р.Солоу ще в 1962 р. поставили мету визначити критерій оптимальної заміщеності праці і капіталу. Тобто, прагнули вияснити межі взаємозамінюваності праці і капіталу, в рамках яких досягається максимальна ефективність виробництва, що зіставна зі станом рівноваги в міжгалузевій структурі економіки. Ними запропонована методика двоступеневої оцінки параметру нейтральної ефективності. А на симпозіумі з виробничих функцій, який в США проводився Американською економічною асоціацією у листопаді 1968 р., було відмічено, що в принципі, не дивлячись на труднощі в оцінюваності параметрів, функція з постійною еластичністю заміщення між працею і капіталом цих співавторів може характеризувати ефект від збільшення чи зменшення масштабів виробництва. Економічні дослідження К.Ерроу справили великий вплив на різні сфери господарської дійсності, з думкою авторитетного економіста рахувались. Не випадково у 1962 р. він став членом Ради економічних консультантів при президенті США.
Без сумніву, великий вклад вченого в теорію загальної рівноваги. Слід сказати, що ці питання одержали подальший розвиток у працях К.Ерроу, а також Дж.Дебре, Л.Маккензі, Р.Раднера, Р.Аумана та інших дослідників, які займалися переважно мікроекономічною теорією. Названі вчені прагнули краще зрозумі-ти, яким чином децентралізована економічна система, що передба-чає свободу дій кожної особи, може визначати таку ринкову пове-дінку учасників, за якої можливий економічний розподіл ресурсів.
У 1971 р. К.Ерроу і Ф.Хан публікують працю "Загальний аналіз конкуренції", де викладають один із найбільш розвинених варіантів схеми загальної рівноваги - модель "чистого обміну". Вони підтвердили точку зору, яка передбачала, що в моделях загальної рівноваги гроші не можуть грати суттєвої ролі. У відповідності з їх твердженням, у світі, в якому відіграють роль як минулі, так і майбутні події і в якому угоди між учасниками укладаються в грошовій формі, не може існувати ніякої рівноваги. Якщо ж все-таки буде розроблена грунтовна теорія грошей, то обставина, що умови контрактів фіксуються в грошовій формі, буде відігравати суттєву роль. Подібне визнання є великим кроком вперед. І все ж нам ще дуже далеко до того, щоб попередній варіант "грошової теорії" прийшов на зміну концепції загальної рівноваги.
У другій половині XX століття в економічній науці США зростає роль математичної школи. Це викликано широким застосуванням економічно-математичних моделей в практиці державного регулювання економіки. Математичні моделі слугували вихідним пунктом для важливих досліджень у галузі ціноутворення в умовах економічної рівноваги, проведених К.Ерроу.
Технічне оформлення цих досліджень важке для сприйняття навіть економістам. Багато хто, в тому числі Г.Мюрдаль, С.Кузнєц, В.Леонтьєв, відкрито осудили математичну складність, що властива його працям. Разом з тим джерелом прихильності К.Ерроу до моделювання процесів рівноваги є прагнення зрозуміти їх.
Найбільше визнання вченому принесли саме праці в галузі економетрії. Разом з американським економістом Дж.Дебре він розробив теорему і модель конкурентної економічної рівноваги. В теоремі доводиться, що при рівності попиту і пропозиції на ринку встановлення економічної рівноваги в принципі можливе. Модель Ерроу-Дебре включає кілька учасників-контрагентів виробництва (фірм-виробників і споживачів), які діють в умовах досконалої конкуренції і не впливають на рівень цін товарів. Учасники виробництва переслідують різні цілі (для фірм-виробників метою виступає отримання прибутку, для споживачів - задоволення потреб), які вони реалізують при існуючих обмеженнях (техно-логічний спосіб виробництва, розмір споживчого бюджету та ін.).
У 70-х роках більш загальні дослідження, що присвячувалися фірмам і ринкам, займали провідне місце у відповідній новітній літературі. Водночас серед спеціалістів високу оцінку здобув визнання і значний прогрес в аналізі власне ринкової сфери. Особливо гідно була відзначена новаторська праця К.Ерроу "Теорія ринкової поведінки" (1971). Вона про ринкові контракти, що передбачають різні застереження на випадок непередбачених обставин, а також використання цих ідей при вивченні факторів ризику.
Великим є внесок вченого в економіку досконалої конкуренції. Варто, зокрема, відмітити так звану "першу теорему оптимальності". Цей термін він запропонував. Його точний виклад цієї концепції такий. Якщо взагалі в умовах конкуренції можлива рівновага і якщо всі товари фактично отримали оцінку на ринку, то така рівновага неминуче є оптимальною ось в якому смислі цього поняття: немає іншого варіанту розподілу ресурсів з метою їх використання, який означав би виграш для всіх контрагентів на ринку. Економічній теорії відома й інша теорема оптимальності.
Слід сказати, що П.Семюельсон, А.Бергсон і К.Ерроу належать до сучасних авторитетів теорії добробуту. Двоє перших є авторами функції соціального добробуту. Вперше термін "функція соціального добробуту" був введений А.Бергсоном на початку 30-х років, але один із перших її варіантів створив ще А.Маршалл. Концепція функції соціального добробуту Бергсона-Семюельсона дуже авторитетна в сучасному маржиналізмі, хоча в ній зберігається розрив з дійсністю.
Як вважає більшість економістів, єдину в теорії добробуту спробу звільнитись від схоластичних елементів зробив К.Ерроу. При цьому його цікавили тільки механізм агрегування чисельності, індивідуальних функцій переваги альтернативних соціальних станів і відповідно побудова функції переваги.
Роль поглядів К.Ерроу в сучасній теорії добробуту полягає в тому, що, по-перше, він намагався ліквідувати одну із найбільш очевидних суперечностей маржиналізму, а саме суперечність між постулатом про індивідуальну поведінку і математичним моделюванням, яке є частиною методу. З одного боку, всі західні економісти - від А.Маршалла до П.Семюельсона - проводять математичні операції з індивідуальними функціями корисливості. З іншого, - вони спираються на аксіому, що людина суб'єктивна в оцінці свого добробуту, вона вибирає ту комбінацію визначальних його факторів, яка, на її погляд, забезпечує максимум корисливості. Властивості об'єкту аналізу (індивідуальної економічної поведінки) роблять безглуздим або одне, або друге.
На думку К.Ерроу, для відновлення внутрішньої логіки теорії добробуту необхідно або створення математичних моделей індивідуальної поведінки без всяких посилань на суб'єктивні оцінки, або повна відмова від математичних перетворень.
По-друге, він переглянув позицію економістів австрійської школи відносно принципів раціональної поведінки. Їх простий критерій, що зводиться до оптимізації індивідуального добробуту, відповідав лише індивідуальній функції корисливості, але він виявився недостатнім для індивідуальної функції переваги соціальних станів.
К.Ерроу сформулював аксіоматичні правила раціональної поведінки. Вони включають аксіому повноти (людина може або давати перевагу одній дії перед іншою, або бути байдужою до вибору однієї з них), аксіому перехідності (якщо людина віддає перевагу альтернативі А перед альтернативою В, а альтернативі В перед альтернативою С, то А для неї краще ніж С) і аксіому незалежності від сторонніх альтернатив (людина будує переваги незалежно від дій, що в даний момент вона не може здійснити). На основі цих правил, а також аксіом, що визначають колективний вибір, вчений побудував концепцію, на підставі якої вивчаються логічні можливості створення єдиної для такого суспільства функції переваги соціальних станів.
Теорія "демократичного вибору" побудована на основі концепції колективного вибору К.Ерроу. В центрі його концепції знаходиться модель з двома учасниками і трьома альтернативами. Отже, є 6 варіантів переваг цих альтернатив, тому в принципі можливі 36 комбінацій індивідуальних функцій переваги. Кожна така функція повинна задовольняти зазначеним вище аксіомам (повноти, транзитивності і незалежності від сторонніх альтернатив), що визначають, на думку вченого, правила раціональної поведінки людини.
Загальний зміст концепції "демократичного вибору" спрямовано на захист вільної ринкової конкуренції, що має підтримуватися державою. Вона ж, формуючи економічну стратегію, повинна враховувати інтереси всіх громадян.
У 1972 р. за піонерний вклад в теорію загальної економічної рівноваги і в теорію добробуту К.Ерроу спільно з Дж.Хіксом була присуджена Нобелівська премія. К.Ерроу отримав цю премію (у 51-річному віці, він - наймолодший із усіх лауреатів), зокрема, за свою працю, яка показує, що суспільство не може знайти процедуру прийняття несуперечливих, узгоджених рішень, якщо тільки ці рішення не залишені на розсуд однієї особи. Демонстрація цього положення базується на парадоксі голосування.
К.Ерроу і зараз в активному науковому пошуку. Він широко відомий як автор праць в галузі економіки науково-технічного прогресу, організації і управління виробництвом, загальної теорії економічної рівноваги і апарату виробничих функцій.
Про незаперечний авторитет вченого свідчить його обрання президентом Американських економетричного товариства у 1956 р. та економічної асоціації в 1973 р., членом яких перебуває і зараз (у 1957р. остання нагородила його медаллю імені Дж.Б.Кларка). Він також проявляє багато творчого натхнення, будучи членом Національної академії наук США, Фінської, Британської академій наук, Американської академії мистецтв і наук, Американських статистичної асоціації та філософського товариства, Економет-ричного товариства та інших.
Нобелівський лауреат щедро ділиться своїми знаннями. Він, слідкуючи за економічною ситуацією в колишньому СРСР, висловлював ділові оцінки і реалістичні прогнози щодо її розвитку. Зокрема, влітку 1991 року, напередодні липневої зустрічі керівників "сімки" промислово розвинених країн світу в Європейському банку реконструкції і розвитку, була організована міжнародна конференція авторитетних економістів. Свої думки з приводу допомоги Заходу тодішньому СРСР, чому і при яких умовах вона буде вигідною для Заходу, про можливий характер і масштаби підтримки висловив і К.Ерроу. До рекомендацій конференції лідери сімки прислухалися.
Що ж, реалії життя ще раз підтверджують: як би не замовчувався авторитет нобелівських лауреатів в колишньому СРСР, все ж світове співтовариство без їх кваліфікованої думки не спішить здійснювати ні один скільки-небудь серйозний економічний крок.