Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1102/
"Економіка України". Науковий журнал,
N 12, грудень 2000. - С. 71-73
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
Рональд Коуз народився 29 грудня 1910 р. у м. Вілесдені (Великобританія). Закінчив Лондонську школу економіки, викладав у британських університетах. Його вчитель - Арнольд Плант, відомий економіст, прищепив своєму учневі глибокий інтерес до проблем власності. У 1951 р., отримавши докторський ступінь, Коуз приймає запрошення Університету Баффало і переїздить до США. З 1958 р. працює у Вірджінському унiверситеті, у 1964 р. стає професором Чиказького університету і водночас - головним редактором "Журналу економіки і права". В 1982 р. виходить у відставку, але не полишає наукових занять.
Науковий авторитет Р.Коузу принесли праці "Природа фірми" (1937), "Дискусія про граничні витрати" (1946), "Проблема соціальних витрат" (1960), які стали фундаментом для книги "Фірма, ринок і право" (у 1993 р. опублікована російською мовою). Перу вченого належить і кілька праць з історії економічної думки, одна з них присвячена концепції людини у Адама Сміта (1976).
Р.Коуза удостоєно Нобелівської премії за відкриття і роз'яснення значення майнових прав і вартості укладання контрактів для інституціональної структури економіки та її функціонування. Як революційний прорив у розумінні цієї структури охарактеризовано його наукові досягнення.
В чому суть наукового внеску, зробленого нобеліантом? До нього економіку аналізували у рамках інституціональної структури, що приймалася як дане. Зусилля пояснити її вважалися непотрібними або марними. Наприклад, існування організацій типу тих, які ми називаємо фірмами, сприймалося як само собою зрозуміле. Зміни форм контрактів теж розглядалися як аксіоматичний факт, а юридичні закони і положення - як привнесені ззовні правила для економічної діяльності.
У ході своїх досліджень Р.Коуз розмірковував над питанням: чому менеджери і робітними воліють працювати разом, замість того щоб продавати свою працю один одному на ринку? Відповідь стверджувала: в разі відмови від існуючого порядку речей були би потрібні набагато більші витрати на підготовку і виконання контрактів, у тому числі на організаційне управління цими процесами. Р.Коуз показав, що традиційна мікроекономічна теорія була неповною, бо не враховувала ці витрати, розглядаючи лише виробничі і транспортні.
Згідно з теорією вченого, саме "вартість укладання і виконання контрактів та утримання організацій" становить значну частину загальних ресурсів економіки. На його думку, коли такі організаційні витрати угод враховувати, тоді можна легко пояснити саме існування фірм, різних корпоративних об'єднань, варіантів контрактів і навіть структуру фінансової системи. Об'єднуючи різні типи витрат на організаційну діяльність і менеджерство, Р.Коуз проклав шлях до комплексного аналізу інститутів економічної системи.
Учений продемонстрував, що точність і сила аналізу можуть підвищитись, якщо здійснити його, оперуючи правами на використання товарів, а не самими товарами. Ці права, які називаються майновими, можуть охоплювати повну власність, різні види прав користувачів або права, обмежені певними пунктами контрактів і внутрішніми правилами організацій. Р.Коуз доходить висновку, що визначення майнових прав і їх розподіл між людьми на основі закону, положень контрактів тощо безпосередньо впливають на економічні рішення та їх результат. Більше того, майнові права являють головний компонент в аналізі інституціональної структури економіки.
У прес-бюлетені про присудження Нобелівської премії вчені Шведської Королівської академії наук оцінили працю Р.Коуза як відкриття нового набору "елементарних частинок" в економіці.
У згаданій вище книзі "Природа фірми" Р.Коуз сформулював два запитання, які рідко цікавили тих, хто безпосередньо займався економічним аналізом, і не дістали ясної відповіді: чому господарюючі організації представлені саме фірмами і чому кожна фірма має свою певну величину? Шукаючи відповіді, він відмовився йти протоптаними стежками. Адже до нього традиційно вважалося, що ціна товару здатна корелювати з використанням потрібних ресурсів, і при цьому не враховувалася та значна частина ресурсів, яка витрачається фірмою на адміністративні дії з реалізації товару. Вчений запровадив нове поняття - "витрати з діловодства". Це кошти, необхідні для підготовки й управління виконання контрактів, а також для локальних заходів у рамках фірми. Звичайно, за нульових витрат на діловодство фірми не виникали б: увесь розподіл товарів проходив би на підставі простих контрактів між людьми.
За теорією Р.Коуза, фірма характеризується свободою прийняття рішень, що формуються певною групою контрактів без дрібної регламентації всіх зобов'язань. Такі відкриті угоди дають дирекції можливість маневрувати. Фактично фірма складається з цих багатьох контрактів, тобто є не сукупністю людей і машин, а сплетінням взаємовигідних умов. Це твердження, що більш як піввіку доводить свою слушність, дало поштовх інтенсивній перевірці контрактних відносин, котрі характеризують фірму. Тепер уже зрозуміло: кожен тип фірми охоплюється певною структурою контрактів і, відповідно, особливим розподілом прав та обов'язків (майнові права). Відкриття Р.Коуза спонукало до стрімкого розширення наукових досліджень у цій галузі мікроекономіки, зокрема, щодо пояснення моделі фінансових посередників.
Аналіз основних характеристик фірм мав слугувати наріжним каменем для більш загальних висновків, які стосуються інституціональної структури економіки. Сам Р.Коуз заклав основу для цього на наступній стадії своєї наукової діяльності, коли розробив абсолютно нові підходи до трактування прав власності. Заснований ним напрям економічної науки дістав назву "Проблеми соціальної вартості". Для обговорення рукопису праці "Проблема соціальних витрат" у Чиказькому університеті був скликаний спеціальний семінар з участю двох десятків відомих теоретиків на чолі з М.Фрідманом. Історія цього обговорення стала легендою. Спочатку за сформульований у рукописі постулат було подано один голос (самого автора), проти - 20. Далі дискусія вилилася в одностайне заперечення тверджень Коуза. Аж ось у полеміку включається М.Фрідман. "Повернувши гармати на 180°", він вщент розбиває критиків Р.Коуза! Дискусія завершується одностайним "за". Учасники семінару згадують про нього як про одну із найдраматичніших та чудових подій у своєму житті і досі жалкують, що не здогадалися ввімкнути магнітофон… Дана праця Р.Коуза була спрямована проти панівної тенденції всюди, де тільки можна, шукати "провали ринку" і закликати до державного втручання, щоб їх подолати. Він також дав новий напрям дискусії про значення прямої взаємодії між фірмами і домашніми господарствами. Вчений запровадив до розгляду затрати на досягнення та підтримку контрактів між економічними агентами і положення про майнові права. Одержані ним результати доводять, що багато законів не мають реального значення при нульових витратах з діловодства. Ця теза є паралеллю до раніше зробленого висновку, що фірми за таких самих умов не потрібні. Коуз твердить, що всі взаємовідносини можуть здійснюватися шляхом простих угод, без адміністративного втручання, тобто безпосередньо через ринок. А те, що витрати з діловодства ніколи не дорівнюють нулю, пояснює інституціональну структуру економіки, включаючи зміни форм і різних видів юридичних норм. Або точніше: інституціональна структура економіки може бути пояснена відносними затратами різних інституціональних угод у поєднанні із зусиллями сторін підтримати мінімум загальних витрат.
Відкриття радикального впливу витрат з діловодства є основним результатом аналізу, проведеного Р.Коузом. Висновок про наслідки передбачення витрат з діловодства дістав назву "теорема Коуза". Віхою на шляху до неї була стаття "Федеральна комісія зв'язку" (1959). Ця теорема проголошує: "Якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) залишатиметься незмінним та ефективним, незалежно від змін у розподілі прав власності". Таким чином, висунуто парадоксальну тезу: за відсутності витрат з укладання угод структура виробництва залишається тією самою, байдуже, хто яким ресурсом володіє. Теорему доведено на багатьох прикладах, частково умовних, частково взятих з реального життя. Сам вираз "теорема Коуза", як і перше її формулювання, були запроваджені в науковий обіг відомим економістом Дж.Стіглером, хоча він і спирався на згадану вище статтю Р.Коуза. Нині ця теорема вважається одним із найяскравіших досягнень економічної науки повоєнного періоду.
Ідеї Р.Коуза послужили джерелом серйозного зрушення в сучасному економічному аналізі, породивши кілька нових напрямів теоретичної думки. Праці нобелівського лауреата надали могутнього імпульсу розвиткові теорії організації, економічної історії, юриспруденції, а тому мають величезне значення в міждисциплінарному контексті. Вони стимулювали розробку нового відгалуження в науці, об'єктом якого є сув'язь "закон та економіка".
Досягти визначних відкриттів Р.Коуз зміг завдяки невпинній цілеспрямованій дослідницькій роботі, коли методично кожен новий одержаний результат додавався до попередніх, наче цеглинка до цеглинки у руках вправного каменяра. Вчений терпляче прямував шляхом наукового пізнання. Знадобився чималий час, щоб осягнути значення його праць, тепер уже визнаних класичними. Цікава подробиця: його твір "Проблеми соціальних витрат" за індексом цитування лідирує серед економічних статей, опублікованих у повоєнний період.
Дослідження вченого становлять особливий інтерес для країн Східної Європи (в тому числі і колишніх республік СРСР), котрі тільки-но опинилися на порозі ринку. У розвалі їхніх економiк, що спиралися на заперечення приватної власності, дослідник побачив підтвердження правильності своєї теорії. Підтримуючи заклики, звернені до східноєвропейських країн, сміливіше йти до ринку, Р.Коуз у Нобелівській лекції нагадує, що для цього "необхідно спочатку створити всі інститути й організації, які роблять ринок можливим". На його думку, однією з проблем цих країн є відсутність чітких нормативних актів, що регулюють процес купівлі - продажу.