Наукові праці
ХОВЕЛЬМО ТРЮГВЕ МАГНУС (Норвегія)
"Економіка України". Науковий журнал,
N12 (481), грудень 2001. - С. 82-84
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
Т.Ховельмо (T.Haavelmo) народився 13 грудня 1911 року в Скедсмо (Норвегія). Після закінчення у 1933 р. економічного факультету університету в м. Осло відомий економетрик Р. Фріш взяв його асистентом-дослідником у новостворений Інститут економіки (м.Осло). Коли почалася війна, Т.Ховельмо перебував у США, де у квітні 1941 року в Гарвардському університеті захистив докторську дисертацію. Вона йому зразу принесла визнання.
До Норвегії вчений повернувся у 1947 р. на посаду керівника департаменту міністерства фінансів. Через рік став професором економіки в університеті м.Осло, де викладав до 1979р. Там майже все своє життя займався науковою роботою.
Т.Ховельмо називали "батьком" сучасної економетрики. Саме проблемам цієї науки він і присвятив докторську дисертацію "Імовірнісний підхід в економетриці", яка була видана згодом окремою книгою, і значну кількість своїх досліджень, зокрема в ранній період творчого пошуку. Лише за 1938-1958 рр. вчений десять разів виступив на сторінках журналу "Економетрика" з цікавими, новими ідеями з різних аспектів економетрії. Опублікував книгу "Вчення про теорію економічної еволюції" (1954) - піонерне дослідження можливих причин слабкого розвитку економіки країн, що розвиваються в порівнянні з іншими країнами.
Багато часу пройшло відтоді. І все ж, на думку деяких вчених, ми ще далекі, наприклад, від оптимального обсягу капітальних і поточних витрат на створення математичних та інших кількісних моделей планування. А саме працями, що допомагають складанню економічних прогнозів, займався, починаючи з 40-х років, Т.Ховельмо.
Корисно буде згадати його висловлювання у праці "Імовірнісний підхід в економетриці" (1944) про те, що в інших природничих науках відкриття "законів" навіть зі спеціальних питань - це вже не справа одних осіб. Цими питаннями займаються величезні лабораторії, в яких багато експертів не тільки проводять різні вимірювання, а й розробляють з найдокладнішими передумовами формули, які необхідно перевірити, і плани заходів, що необхідно здійснити. Вчений задумувався: чи повинні ми розраховувати на менше в економічних дослідженнях, якщо на їх основі визначаються напрями економічної політики, що впливає на обсяги національного доходу в мільярди доларів і на загальний рівень добробуту мільйонів людей?
У цій праці ним детально розглянута проблема автономності взаємозв'язків в економічних моделях, дано точне визначення цього поняття. Вивчені також схожість і відмінності, з однієї сторони, між концепцією автономності взаємозв'язків, з іншої - між незмінністю самих явищ і тенденцій, які обстежуються. Він стверджував, що принциповим завданням економічної теорії є побудова таких співвідношень, які володіють, по можливості, максимальним рівнем автономності. Отже, завдання економетрії полягає в кількісній оцінці цих співвідношень.
Відомо, щоб зберегти високий рівень автономності різних взаємозв'язків планової моделі, то слід більшість рівнянь формулювати у функціональній формі всупереч постулатам економічної теорії. При цьому необхідно використати додаткові твердження типу "якщо - то". Типовим прикладом може бути поведінкове рівняння для приватних інвестицій. За певних умов обсяг інвестицій залежить від оцінок прибутковості з боку інвестора. В цьому випадку ми маємо стандартний для інвестиційної теорії тип взаємозв'язків. Теорія, в якій викладене подібне регулювання вибору різних "стратегій", описана Т.Ховельмо в його праці "Дослідження з теорії інвестицій" (1960).
Політекономію Заходу давно мучить питання, яке є для неї справжнім прокляттям: в чому джерело капіталістичного доходу? Капітал, як і будь-який товар, має ціну і приносить процент тому, що він є об'єктом попиту і пропозиції, стверджують окремі теоретики. Однак і в рамках виняткового функціонального підходу проблема походження доходу на капітал виникає знову і знову, як би не намагалися її сховати, викликаючи цілий ряд гострих теоретичних суперечностей.
Першим каменем спотикання для західних економістів є саме позначення капіталу. Чому капітал користується попитом? Що робить дуже різнорідні у фізичному і економічному відношеннях предмети єдиною категорією - капіталом? Між тим логіка функціо-нального підходу вимагає обов'язкового кількісного виміру капіталу - без цього неможлива побудова функції попиту і пропозиції.
Економісти Заходу віддавна ламають голову також над проблемою: чи є капітал особливим виробничим фактором, або ж він представляє собою лише нейтральний допоміжний елемент в процесі "чергування прав на споживання"?