Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1100/
"Економіка України". Науковий журнал,
N12 (481), грудень 2001. - С. 82-84
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
Т.Ховельмо (T.Haavelmo) народився 13 грудня 1911 року в Скедсмо (Норвегія). Після закінчення у 1933 р. економічного факультету університету в м. Осло відомий економетрик Р. Фріш взяв його асистентом-дослідником у новостворений Інститут економіки (м.Осло). Коли почалася війна, Т.Ховельмо перебував у США, де у квітні 1941 року в Гарвардському університеті захистив докторську дисертацію. Вона йому зразу принесла визнання.
До Норвегії вчений повернувся у 1947 р. на посаду керівника департаменту міністерства фінансів. Через рік став професором економіки в університеті м.Осло, де викладав до 1979р. Там майже все своє життя займався науковою роботою.
Т.Ховельмо називали "батьком" сучасної економетрики. Саме проблемам цієї науки він і присвятив докторську дисертацію "Імовірнісний підхід в економетриці", яка була видана згодом окремою книгою, і значну кількість своїх досліджень, зокрема в ранній період творчого пошуку. Лише за 1938-1958 рр. вчений десять разів виступив на сторінках журналу "Економетрика" з цікавими, новими ідеями з різних аспектів економетрії. Опублікував книгу "Вчення про теорію економічної еволюції" (1954) - піонерне дослідження можливих причин слабкого розвитку економіки країн, що розвиваються в порівнянні з іншими країнами.
Багато часу пройшло відтоді. І все ж, на думку деяких вчених, ми ще далекі, наприклад, від оптимального обсягу капітальних і поточних витрат на створення математичних та інших кількісних моделей планування. А саме працями, що допомагають складанню економічних прогнозів, займався, починаючи з 40-х років, Т.Ховельмо.
Корисно буде згадати його висловлювання у праці "Імовірнісний підхід в економетриці" (1944) про те, що в інших природничих науках відкриття "законів" навіть зі спеціальних питань - це вже не справа одних осіб. Цими питаннями займаються величезні лабораторії, в яких багато експертів не тільки проводять різні вимірювання, а й розробляють з найдокладнішими передумовами формули, які необхідно перевірити, і плани заходів, що необхідно здійснити. Вчений задумувався: чи повинні ми розраховувати на менше в економічних дослідженнях, якщо на їх основі визначаються напрями економічної політики, що впливає на обсяги національного доходу в мільярди доларів і на загальний рівень добробуту мільйонів людей?
У цій праці ним детально розглянута проблема автономності взаємозв'язків в економічних моделях, дано точне визначення цього поняття. Вивчені також схожість і відмінності, з однієї сторони, між концепцією автономності взаємозв'язків, з іншої - між незмінністю самих явищ і тенденцій, які обстежуються. Він стверджував, що принциповим завданням економічної теорії є побудова таких співвідношень, які володіють, по можливості, максимальним рівнем автономності. Отже, завдання економетрії полягає в кількісній оцінці цих співвідношень.
Відомо, щоб зберегти високий рівень автономності різних взаємозв'язків планової моделі, то слід більшість рівнянь формулювати у функціональній формі всупереч постулатам економічної теорії. При цьому необхідно використати додаткові твердження типу "якщо - то". Типовим прикладом може бути поведінкове рівняння для приватних інвестицій. За певних умов обсяг інвестицій залежить від оцінок прибутковості з боку інвестора. В цьому випадку ми маємо стандартний для інвестиційної теорії тип взаємозв'язків. Теорія, в якій викладене подібне регулювання вибору різних "стратегій", описана Т.Ховельмо в його праці "Дослідження з теорії інвестицій" (1960).
Політекономію Заходу давно мучить питання, яке є для неї справжнім прокляттям: в чому джерело капіталістичного доходу? Капітал, як і будь-який товар, має ціну і приносить процент тому, що він є об'єктом попиту і пропозиції, стверджують окремі теоретики. Однак і в рамках виняткового функціонального підходу проблема походження доходу на капітал виникає знову і знову, як би не намагалися її сховати, викликаючи цілий ряд гострих теоретичних суперечностей.
Першим каменем спотикання для західних економістів є саме позначення капіталу. Чому капітал користується попитом? Що робить дуже різнорідні у фізичному і економічному відношеннях предмети єдиною категорією - капіталом? Між тим логіка функціо-нального підходу вимагає обов'язкового кількісного виміру капіталу - без цього неможлива побудова функції попиту і пропозиції.
Економісти Заходу віддавна ламають голову також над проблемою: чи є капітал особливим виробничим фактором, або ж він представляє собою лише нейтральний допоміжний елемент в процесі "чергування прав на споживання"?
Т.Ховельмо в 1960р. писав, що перед нами виникає старе питання, чи представляє "капітал" дійсно окремий фактор вироб-ництва або ж просто нагромаджену працю і землю, які йдуть обхідним шляхом до кінцевого споживання. Він розмірковував: можливо, здасться жорстоким будити ці мертві або по крайній мірі сплячі... привиди. Але кожний, хто прагнув почати економічну атаку на проблему виробничих функцій, знає, що проблема, як бути з капі-талом, залишається такою ж складною і нездоланною, як і завжди.
Безперечною істиною є те, що західна політекономія не має задовільного визначення капіталу і вимушена в кінцевому рахунку задовольнитися передбаченням про існування певної однорідної самозростаючої величини К, яка можливо і піддається виміру в невідомих, містичних одиницях. Т.Ховельмо пише, що вихід із цього складного лабіринту повинен бути в тому, щоб почати, якщо говорити про якусь апріорну ідею, зі спільної згоди в тому, що він (капітал - М.Д.) має форму запасу певного роду економічних об'єктів. А згодом вивчати більш конкретно роль, яку відіграють такого роду запаси в різних видах виробничих процесів.
Свою власну модель у праці "Дослідження з теорії інвестицій" вчений будує на базі наступного "визначення" капіталу: ми будемо використовувати К (в даному випадку це позначка капіталу - М.Д.) виключно для позначення запасу капіталу, що вимірюється в якихось фізичних одиницях. Видно навіть таке пояснення професора для багатьох залишиться незрозумілим.
У поглядах економістів є розходження і щодо самої природи ринку капіталу. Т.Ховельмо, як і П.Семюельсон, Дж.Хіршлайфер та інші, вважають процент ціною капіталу взагалі - і виробничого, і товарного, і грошового. Водночас прихильники "монетарного" підходу (економісти чиказької школи) розглядають процент як ціну грошового капіталу, оскільки якраз у цій формі капітал фігурує на позичковому ринку. Разом з тим жодна із сучасних теорій не є чисто "реальною" або чисто "монетарною". Всі вони носять еклектичний, суперечливий характер, тяжіючи до одного із двох полюсів.
Тепер про позицію Т.Ховельмо стосовно проблем капіталіс-тичного розвитку та інвестицій. Понад 30 останніх років учений (помер 27 липня 1999 р.) працював над теорією капіталовкладень і економічного зростання. У сучасній західній політекономії важливе місце займають ті теорії інвестицій, що визнають мотив прибутку провідною метою інвесторів. Інколи такі теорії називають неокласичними, оскільки вони визнають, що підприємець у своїх рішеннях бере до уваги норму прибутку та норму проценту і використовує методи маржинального аналізу (тобто аналізу, що грунтується на використанні граничних величин). Водночас навколо цієї групи теорій розгорнулася гостра полеміка. Т.Ховельмо виступив у своїй праці "Дослідження з теорії розвитку" (1968) з критикою такого підходу.
Т.Ховельмо у наукових дослідженнях значну увагу приділяв різним аспектам мультиплікаційного ефекту. Суть цього ефекту полягає в тому, що, наприклад, певний обсяг інвестицій викликає до життя створення маси товарів і послуг більшої за вартістю у порівнянні з вартістю зроблених інвестицій. Погляди вченого на проблему мультиплікаційного ефекту викладені на сторінках журналу "Економетрика" в 1945-1946 рр., вони викликали жваву полеміку серед спеціалістів.
У своїй відомій праці "Мультиплікаційні ефекти збалансованого бюджету" (1945) Т.Ховельмо досліджував вплив, який здійснюється на національний дохід одночасно і однаково направленою зміною державних поступлень та витрат. Вчений доводить існування позитивного зв'язку між державним бюджетом і національним доходом. Точніше, що зміна величини бюджету викликає зміну національного доходу у тому ж напрямі. Із цього результату випливає точне висловлювання відносно можливості проводити політику збільшення національного доходу, зберігаючи, однак, рівновагу бюджету. І дійсно, рівне збільшення розміру державних витрат та податкових надходжень викликає збільшення в тих же розмірах національного доходу.
Цей принцип рівноважного бюджету, як і політика дефіциту, не діє односторонньо.. Адже одночасне і рівне збільшення державних витрат та податкових надходжень викликає розширення національного доходу, відповідне зміні в рівні бюджету. З іншого боку, одночасне і рівне скорочення надходжень та витрат тягне за собою скорочення національного доходу, відповідне зміні рівня бюджету. Політика одночасного скорочення надходжень та витрат може застосовуватися і в тих випадках, коли виявляється "інфляційний розрив", тобто надлишок сукупного попиту, з тим, щоб зменшити попит і таким чином ліквідувати причину інфляції.
Приведений у цьому дослідженні Т.Ховельмо аналіз поклав край широко розповсюдженому на той час упередженню, згідно якого урівноважений бюджет нібито не породжує ніяких інфляційних тенденцій, тоді як політика дефіцитного бюджету винна у їх виникненні. Насправді, якщо дана економічна система близька до стану повної зайнятості, одночасне і рівне збільшення державних витрат та надходжень викликає зростання сукупного попиту і, відповідно, породжує інфляційне напруження, не дивлячись на те, що бюджет залишається збалансованим.
Фундаментальні праці Т.Ховельмо в галузі економетрії мають світове значення. Зокрема, визнанням цього є обрання його в 1957 р. президентом Міжнародного економетричного товариства. В основі творчих пошуків вченого завжди був основний закон економетрики: економічна теорія може вважатися життєздатною тільки після перевірки математичними і статистичними моделями.
Оцінюючи перспективи розвитку економетрики, вчений ще у 1960 р. писав: цілком можливо, що в міру розвитку досконаліших методів ми будемо все ближче підходити до усвідомлення одного неприємного факту. А саме - економічні "закони" важко піддаються точному виміру і тому ми живемо фактично у примарному світі великих, але значною мірою поверхових або помилкових кореляцій. Можна, звичайно, послатися, як завжди, на недосконалі статистичні дані. Однак, на думку вченого, ми можемо почасти знайти пояснення і в іншому. Зокрема, в недосконалості основної економічної теорії, в якійсь пасивній позиції багатьох економетриків при виборі ними аксіом і в неправильному економічному змісті моделей, з якими ми працюємо.
Згодом цю думку він розвинув у своїй Нобелівській лекції "Економетрика і держава загального добробуту". Лауреат відмітив, що економетрика - не суха теорія, а важливий практичний інструмент. Її ефективному застосуванню перешкоджає чимало труднощів, серед яких найбільш небезпечним він назвав "старого ворога статистиків - феномен хибної кореляції", що заважає взяти достовірну інформацію про економічні взаємовідносини. Багато учнів Т.Ховельмо, пам'ятаючи його настанови, гідно продовжують справу свого видатного Вчителя.