Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1098/
"Економіка України". Науковий журнал,
N6 (511), червень 2004. - С. 87-91
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
Суть теорії. Приклад, подібний до сформульованого М.Алле, був експериментально вивчений професійними психологами Даніелем Канеманом і Амосом Тверскі. Замість раніше існуючих теорій прийняття рішень, що базувалися на теорії ймовірностей вони запропонували альтернативну, названу теорією перспектив[1]. Традиційна маржиналістська теорія формувалася на передумовах про вільний (безплатний) і рівний для всіх економічних суб'єктів доступ до необхідної ринкової інформації; людей як раціональних осіб, які приймають рішення. Але насправді, як вважають обоє вчених, люди не можуть приймати раціональні рішення і невірно оцінюють імовірності, тому що бачать лише частину цілого.
На жаль, нікому не дано абсолютно точно передбачити події на ринку цінних паперів, інших ринках капіталів. В умовах ринкової економіки практично перед кожною людиною постійно постає задача управління власними фінансами: витрачати чи зберігати? Якщо інвестувати, то як, скільки і куди? Все це викликає сильні емоції, частіше всього стреси і депресії. Виходячи з цього вчені взялися пояснити психологію прийняття інвестиційних рішень в умовах економічної невизначеності. Тобто підійти до більш адекватного пізнання економічної реальності.
Теорія перспектив ґрунтується на інтерпретації результатів проведених ними досліджень. Респондентам було запропоновано вибрати найкращу в кожній з двох пар лотерей, описаних у таблиці 1. Можна помітити, що лотереї у другій парі (С і D) є лінійною комбінацією лотерей з першої пари (А і В) із значенням α = 0,25 і (виродженої) лотереї [ 0, 1]. Значить, у відповідності до аксіоми незалежності індивід, який вибрав лотерею А (відповідно В) з першої пари, має вибрати лотерею С (відповідно D) з другої.
[1] Див.: Kahneman D. and Tversky A. "Prospect Theory: an Analysis of Decision under Risk". - Econometrica, 1979, vol. 47, h.263-291.
С: [ 240, 0,25; 0, 0,75] ! D: [ 250, 0,2; 0, 0,8]
Експеримент Д.Канемана і А.Тверскі показав, що 88% респондентів вибирають А у першій парі і 83% - D у другій, порушуючи таким чином аксіому незалежності і роблячи неможливим універсальне представлення корисності у формі Неймана-Моргенштерна.
Д.Канеман разом з А.Тверскі запропонували і одне з перших пояснень парадоксу Алле та інших емпірично задокументованих феноменів. На відміну від деяких узагальнень теорії очікуваної корисності вони напряму виводили свою теорію перспектив з емпірично виявлених і задокументованих особливостей поведінки реальних респондентів в умовах ризику. Дослідники виходили з передбачення про те, що люди по-різному реагують на еквівалентні в грошовому виразі ситуації в залежності від того, вони втрачають щось чи виграють. Це так звана асиметрична реакція на зміни добробуту. Вона розділяє два поняття: "вигідність/ корисність" та "цінність". Якщо з позицій повної раціональності вигідність розглядається в технічних термінах чистого прибутку ("доходи" мінус "втрати"), то цінність, відображаючи особливості людської психіки, розглядає ці два параметри ("доходи" - зростання добробуту, "втрати" - зменшення добробуту) незалежно один від одного. Д.Канеман і А.Тверскі воліють говорити не про корисність, а про цінності окремих наслідків.
Оцінка наслідків складається з двох стадій, перша з яких (так зване "редагування") це попередній відбір, після якого відсіюються неприйнятні варіанти і може взагалі залишитися єдиний домінуючий варіант. Тут можуть проявитися різні ефекти контексту. На другій стадії відбувається оцінювання вже відібраних альтернатив.
Такий підхід Д.Канемана і А.Тверскі у рамках теорії перспектив дав можливість сформулювати його математичну постановку. На великому статистичному матеріалі вони вивели функцію цінності. Замість лінійного по імовірностях p функціоналу Неймана-Моргенштерна дослідники запропонували використати нелінійну функцію імовірнісних значень, представивши корисності лотерей у вигляді V(x, p) = Σi π(pi) υ(xi) і змінивши разом з тим інтерпретацію корисності значень, представлену функцією цінності υ(xi). Остання визначалася не в термінах абсолютних грошових величин, а в термінах відхилень від точки початкового багатства індивіда. Крім того, вона убачалася вгнутою (випуклою вверх) для виграшів і випуклою (угнутою вниз) для втрат, що означає несхильність до ризику при виграшах і схильність до ризику при програшах.
Читач може узгодити ці факти з власною інтуїцією: якщо лотерея [ 10, 0,5; 0, 0,5] виглядає менш привабливою, ніж вироджена лотерея [ 5, 1], яка означає достовірний виграш величини, рівної її математичному очікуванню, то індивід не схильний до ризику при виграші. Однак, зіткнувшись з дзеркальним прикладом для програшів [ -10, 0,5; 0, 0,5], індивіди, як правило, віддають перевагу зіграти в лотерею, ніж напевно позбутися суми, рівної 5, тобто проявляють схильність до ризику. Крім того, з досліджень Д.Канемана і А.Тверскі виходить, що функція цінності має крутіший схил при програшах, ніж при виграшах. Типова функція цінності, що задовольняє ці умови, приведена на мал. 1.
Емпіричне обґрунтування набула й функція імовірнісних значень π(p) (див. мал. 2). Вона наділялася такими властивостями, як субаддитивність і субдостовірність (суб'єктивні значення можуть не дорівнювати об'єктивним імовірностям, будучи в сумі меншими одиниці), а також субпропорційність (нелінійність функції значень за ймовірностями). Ці властивості означають, що психологічна функція значень не може бути інтерпретована як імовірнісна міра. Тим не менше вона підпадає під більш загальне визначення потенціалу, і була аксіоматизована в рамках кумулятивної теорії перспектив.
Таким чином, встановлений Д.Канеманом і його колегою факт полягає в тому, що майбутні доходи людина не здатна оцінити в абсолютному вираженні, вона оцінює їх у порівнянні з деяким звичним рівнем доходів або з рівнем, який склався. Більше того, якщо людина приймає послідовність рішень в умовах ризику і невизначеності, то вона оцінює вигоду і втрати по кожному кроку та жодного разу не інтегрує їх у єдину вигоду чи збиток і ніколи не оцінює вплив усієї послідовності рішень на свій добробут.
Д.Канеман і А.Тверскі зробили також висновок, що в середньому за однакових ризиків люди схильні до збереження досягнутого фінансового рівня, аніж до його збільшення. В еквівалентних умовах можливість малих втрат відштовхує приватних інвесторів більше, ніж досягнення значного доходу. Вони уникають ризику на зростаючому ринку і більш толерантні до нього на спадаючому.
Це звичайна аномалія, і пояснюється вона тим, що людська психіка сприймає не стільки абсолютне значення свого багатства, скільки його зміни, причому радість від виграшу є значно меншою, ніж від гіркоти програшу. Втрати завжди видаються більш значимими, аніж еквівалентний дохід.
Базуючись на експериментальних дослідженнях, теорія перспектив робить парадоксальний висновок - люди швидше готові взяти на себе більший ризик, щоб уникнути втрат, ніж одержати додаткову премію за більшого ризику. Згідно з цією теорією, інвестор воліє тримати акції, що знецінюються, але продавати ті, що зростають в ціні. Таким чином, у жарті "стратегічний інвестор - це невдалий спекулянт" є своя доля правди. "Я знаю, ціни все одно колись у перспективі підстрибнуть вверх, потім я й продам свої акції". Такі міркування знайомі багатьом, і не лише любителям. Звідси і походить сама назва теорії.
Ще одна особливість прийняття рішень в умовах невизначеності, що виявлена теорією перспектив, - люди неадекватно сприймають імовірнісні параметри. Психологічно індивід переоцінює малі імовірності та недооцінює середні і великі. Більше того, люди воліють взагалі нехтувати апріорними імовірностями в обмін на незначні дані та аналогії. На основі нелінійного характеру вагової функції, яка використовується в теорії перспектив, вчені пояснюють, що емоційне сприйняття людьми подій спотворює їхню імовірнісну інтерпретацію.
Заснована на психологічних дослідженнях, теорія перспектив опирається також на методи математичного моделювання. Модель може бути використана для пояснення поведінкових реакцій, які відхиляються від традиційної теорії.
Новаторська роль Д.Канемана і А.Тверскі полягає у незвичному для економістів способі конструювання теорії: не від зручної формальної конструкції - до аксіом раціональності, а від особливостей поведінки, що спостерігається - до її формального описання і потім - до аксіом.
Є в теорії перспектив і критики. Вони, зокрема, вважають: оскільки поведінка, що описується цією теорією, в жодному сенсі не є оптимальною, то вказана теорія, природно, не претендує на нормативне значення і є однією з спроб описати відхилення реальної поведінки від моделі очікуваної корисності.
Авторство. Канеман (Kahneman) Даніель, який має подвійне громадянство (США та Ізраїлю) став першим ізраїльтянином - нобелівським лауреатом з економіки. Вперше також премію з економіки Нобелівський комітет присудив... психологу, адже у науковому світі Д.Канеман добре знаний як учений-психолог. В історії цієї номінації вже були лауреати-неекономісти, як, наприклад, Л.Канторович чи Дж.Неш. Але відзначення премією з економіки психолога - крок безпрецедентний і, як висловилися багато вчених, досить суперечливий. В економічних колах дехто вважає, що захоплення так званою теорією поведінкових фінансів не більше ніж мода.
Д.Канеман народився 1934 року в Тель-Авіві. Психологію почав вивчати з юності. У 1954р. здобув ступінь бакалавра психології і математики в Єврейському університеті Єрусалиму, а через 7 років у Каліфорнійському університеті в Берклі захистив докторську дисертацію з психології на тему: "Аналітична модель семантичного диференціалу".Свою викладацьку діяльність розпочав у 1961р. лектором Єврейського університету. 60-ті роки ХХ століття стали початковим періодом його активної наукової роботи. Серед проблем, що молодий вчений тоді досліджував було вивчення економіки з позицій психології, по-новому освітлення процесу прийняття рішень на ринку, зокрема, в умовах дефіциту інформації.
Наукову діяльність Д.Канеман поєднував з читанням лекцій у студентських аудиторіях. З 1961р. до 1978р. викладав психологію в Єврейському університеті. Саме в цей період він знайомиться з психологом Амосом Тверскі. Починаючи зі спільної статті "Довіра закону малих чисел", що надрукована у "Психологічному бюлетені"(1971р.), їхня творча співпраця переросла у дружбу і багатолітнє партнерство. Потім, до 1986р., Д.Канеман був професором психології університету Британської Колумбії в Канаді, а згодом - протягом восьми років - на професорській посаді читав лекції з психології в Каліфорнійському університеті. З 1993р. він викладає психологію і соціальну політику в школі міжнародних відносин імені В.Вільсона при Прінстонському університеті в Нью-Джерсі.
Д.Канеман - лауреат Нобелівської премії 2002 року. Член Національної академії наук США, Американських психологічного та економетричного товариств, академії мистецтв і наук, Канадської та Американської психологічних асоціацій. Почесний доктор Пенсільванського університету.
Практичне застосування теорії. Наукові праці Д.Канемана і А.Тверскі утвердили серед економістів розуміння того, що хороша теорія повинна не тільки не спростовуватися фактами, як того вимагає позитивістський підхід, але й виходити з фундаментальних властивостей того об'єкту, який вона спостерігає і покликана описувати. Нині вже жодний економіст, який пише про індивідуальну поведінку, не може обійтися без розгляду психологічних характеристик процесу прийняття рішень. Сама ж економічна психологія та її застосування уже в наші дні склалися в особливу галузь економічного знання - так звану поведінську економіку. Остання впевнено освоює щонайширше коло економічних проблем - від власне теорії індивідуальної поведінки до задач суспільного вибору та фінансової економіки.
Праці Д.Канемана і його колеги дозволяють побачити у новому ракурсі цілий ряд економічних явищ. Яскравим прикладом такого дослідження є експериментальна перевірка запропонованої Р.Коузом відомої концепції ефективного функціонування ринкової системи. Для її перевірки Д.Канеман організував такий експеримент. Групу студентів Корнельського університету поділили на дві підгрупи, одній з яких вручалися кухлі з університетською символікою, що продавалися у місцевому магазині за 6 доларів. Власники кухлів отримували можливість продати їх тим, кому вони не дісталися. З цією метою власники кухлів повідомили організаторам мінімальну ціну, за яку вони готові продати їх, а потенційні покупці - максимальну ціну, по якій вони готові були їх купити; ринкова ціна формувалася як точка перехрещення ліній попиту і пропозиції. При тому що вихідний розподіл кухлів був випадковим, криві попиту і пропозиції повинні були б бути симетричними, а значить, відповідно до концепції Коуза, приблизно половина тих, хто одержав кухлі, повинні були б обміняти їх на більш вищі суми грошей. У контрольній групі, де замість кухлів вручалися права на них, саме так і сталося; однак у випадку з кухлями обсяги реальних торгів виявилися у три - п'ять разів нижчими передбаченими економічною концепцією, а середні ціни попиту і пропозиції відрізнялися більш ніж у двічі. Це емпіричне спростування концепції Коуза було назване ефектом націленості: сам факт володіння річчю підвищує її цінність в очах власника, блокуючи можливість обміну навіть там, де нема проблем ні з правами власності, ні з трансакційними витратами.
Звичайно, не всі задачі поведінської економіки уже остаточно вирішені. Ця молода наука тільки вступає у пору своєї зрілості, формулюючи дослідницьку програму на стику економіки, психології, математики і навіть філософії. Важливим є те, що, по-перше, у своїх дослідженнях Д.Канеман і А.Тверскі виявили цілий ряд раніше невідомих фактів і феноменів (нетранзитивність переваг, закон малих чисел, теорія поаспектного виключення, теорія вибору альтернатив тощо), які характеризують людську поведінку, збагатили інструментарій економічних наук новими методами. По-друге, праці цих учених заклали основи принципово нової моделі взаємодії між представниками різних дисциплін і зміцнили взаємозв'язок емпіричних досліджень з теоретичними.
Значимість теорії. Теорія перспектив є найзначимішим внеском Д.Канемана і А.Тверскі в економічну теорію. Водночас ними реалізований фундаментальний і багаторічний проект з дослідження евристик і відхилень індивідуальних суджень та спостереження поведінки відносно нормативного стандарту, що прийнятий в економічній теорії. Багатий емпіричний матеріал, нагромаджений у результаті психологічних досліджень, в яких Д.Канеману належить одна з головних ролей дав підстави для перегляду усталених методів і доктрин, починаючи з основи основ - моделі гомо економікус, раціональної економічної людини. Адже більшість людей, які схильні систематично приймати рішення, керуються не раціональними, а інтуїтивними міркуваннями, які Д.Канеманом та його колегою названі поведінковими евристиками.
Саме за інтеграцію результатів психологічних досліджень в економічну науку, перш за все у галузі суджень і прийняття рішень в умовах невизначеності Д.Канеман нагороджений Нобелівською премією. Після повідомлення про рішення Нобелівського комітету, він зауважив, що честь бути відзначеним премією Нобеля рідко відображає внесок в науку однієї людини. "Це особливо характерно в моєму випадку, оскільки я одержав премію за роботу, яку зробив багато років тому з моїм близьким другом і колегою Амосом Тверскі, котрий пішов з життя у 1996 році. Думка про його відсутність у цей день дуже засмучує мене", - сказав Д.Канеман.
Новітній фінансовий досвід, яким збагатилися громадяни України, вкладається в рамки описаних результатів досліджень Д.Канемана. Наприклад, масове зберігання людьми грошей у готівці, не дивлячись на всі звернення до їхнього раціональнішого використання і підтримки національної економіки сповна пояснюється природнім відчуттям "неприйняття втрат", яке підсилене вкрай негативним досвідом, що придбаний у часи гіперінфляції, сертифікатної приватизації та "фінансових пірамід".
Насправді ми не такі раціональні, якими хотіли б здаватися. Разом з тим треба пам'ятати що, не дивлячись на всі природні недоліки людини, можна і потрібно займатися управлінням власних фінансів. Велику допомогу можуть надати інвестиційні консультанти і психотерапевти. На Заході штатний психотерапевт, який працює з клієнтами, - звичайна практика брокерських компаній. Багато інвестиційних консультантів мають і психологічну підготовку. А, наприклад, Гарвардська медична школа навчає одночасно і психотерапії, і інвестиційному консалтингу. Для інвесторів друкується спеціальна література, проводяться тренінги, телефонні консультації, у ході яких їм пояснюють особливості психології прийняття інвестиційних рішень в умовах невизначеності, допомагають розібратися у причинах помилок, зняти стрес.