Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1095/
Газета "Молодь України",
N 121 (18221), 5 жовтня 2001. - С. 2.
С. МОЧЕРНИЙ,
доктор економічних наук, професор,
М. ДОВБЕНКО,
директор Інституту відкритої політики,
доктор економічних наук
Серед численних рецензій, з якими ми ознайомилися, виділяється чи не єдина гостро негативна стаття професора С.Злупка "Енциклопедія економічного туману" ("Молодь України", 6.07.2001). Ось чому не відреагувати було б невірно. З під словесного нашарування проглядаються три основні звинувачення на адресу авторського колективу першого тому енциклопедії і передусім відповідального редактора професора С.Мочерного. По-перше, у ній дається марксистська інтерпретація базових економічних категорій, зокрема трудової теорії вартості; по-друге, не представлена українська економічна думка; по-третє, утопічність, теоретичний туман.
Розглянемо стисло кожне з його звинувачень. Квінтесенцією першого є слова професора про те, що "для сучасних українських "енциклопедистів" економічна теорія зупинилася у 60-х роках ХІХ ст., коли вийшов перший том "Капіталу" К.Маркса", бо енциклопедія "базується на трудовій теорії в її марксистській інтерпретації". Для того, щоб переконати читачів у механічному запозиченні марксистської теорії авторами енциклопедії наводяться визначення абсолютної додаткової вартості, вартості, грошей.
С.Злупко вважає себе спеціалістом з теорії економічної думки. Але він або замовчує, або не знає, що три найвідоміші мислителі світової економічної думки (А.Сміт, К.Маркс і Дж.Кейнс), яких називає лауреат Нобелівської премії з економіки американський вчений П.Самуельсон, дотримувалися теорії трудової вартості. Від цієї істини нікуди не дінешся, якби подобався чи не подобався комусь К.Маркс. Те, що визначальним при з'ясуванні сутності вартості є праця (ця точка зору близька до найпоширенішої на Заході теорії витрат виробництва) і не просто праця, а суспільно необхідна (коли виробляється така кількість товарів і послуг, яка відповідає платоспроможного попиту населення) є найближчою до практики і відповідає критеріям сучасної теорії та методології.
Автор статті не з'ясовує, в чому хибність теорії трудової вартості, але у нього є вибір пояснювати вартість лише співвідношенням попиту і пропозиції (К.Маркс доводить, що таке співвідношення показує відхилення ціни від вартості), тобто дотримуватися поверхової точки зору, бо вартість обмежується лише сферою обміну; він також може дотримуватися відірваної від практики концепції граничної корисності, що базується на суб'єктивній психологічній оцінці споживачем, грунтовно розкритикованій ще Д.Рікардо.
Позиція опонента не узгоджується з поглядами більшості видатних українських економістів, творчість яких він описує, зокрема, В.Вернадського, І.Франка (останній підтримував теорію трудової вартості К.Маркса в умовах капіталізму), про що пише критик у своїй праці "Іван Франко - економіст" (Львів, 1992, с.25,29,34).
Другою стороною суспільного способу виробництва є виробничі відносини. Виробництво матеріальних благ, їх обмін, розподіл за час існування людського суспільства здійснюється завдяки кооперації праці між людьми, обміну діяльності між ними, привласнення створених продуктів тощо. А це означає, що між людьми у процесі виробництва таких благ встановлюються зв'язки (І.Франко називав їх суспільними), які й отримали назву виробничих відносин. Міфічність цієї категорії також можна обгрунтувати, якщо довести, що люди у процесі праці не вступають між собою у такі відносини, тобто живуть ізольовано подібно Робінзону. Тут доречно нагадати, що критик сам вживав дану категорію (див.: названа праця, с.34).
Загалом категорія "суспільний спосіб виробництва" належить до формаційних. Її вживання передбачає формаційний підхід. Зараз популярним є цивілізаційний. Якщо перший вимагає виділення первіснообщинного ладу, рабовласницького суспільства, феодалізму, капіталізму і соціалізму, то другий - аграрної, індустріальної, і постіндустріальної цивілізації. На нашу думку, доцільно використовувати обидва підходи. А щоб заперечити правомірність формаційного підходу треба довести, що в історії людства не було первісного ладу, рабства тощо. Але ж сам професор С.Злупко вживає у своїх роботах ці поняття, а в опублікованій критичній статті - категорію "капіталізм". Тому намагаючись спростувати формаційний підхід, він уподібнюється відомому мольєрівському герою, який не підозрював, що все життя розмовляв прозою.
К.Маркс жив в епоху дикого капіталізму, котрий всесвітньо відомий американський історик А.Шлезінгер називає жорстоким, безсердечним, несправедливим і немилосердним. Тому виправданою на той час була його теорія про неминучість соціальної революції. Таку точку зору відстоювали й інші західні вчені. Ті, хто заперечує доцільність такої революції в царській Росії, напевно не усвідомлює, що він оплакує режим, котрий душив українську мову і культуру.
А тепер зважено подивимося на те, хто кому торує дорогу: капіталізм - соціалізму, як пише автор статті, чи навпаки? У планетарному масштабі активно розвиваються процеси конвергенції. На цю тенденцію звернув увагу Нобелівський лауреат з економіки Ян Тінберген ще у 1960р. Хоч багато авторитетних вчених визнають, що у розвинутих країнах світу соціалізм прокладає дорогу капіталізму (яскравим прикладом цього є шведська модель соціалізму). А в колишніх постсоціалістичних країнах, де справжній соціалізм був відсутній (але були окремі елементи цього ладу) - на зміну командно-адміністративній системі прийшов дикий капіталізм. Тому навіть Папа Римський Іоанн Павло ІІ справедливо стверджував: "Прихильники розгнузданого капіталізму ігнорують добрі діяння, здійсненні за комунізму - боротьбу з безробіттям, турботу про бідних".
Напевно, професору С.Злупку більше подобається такий дикий капіталізм, що існує нині в Україні, ніж запропонована С.Мочерним модель народної економіки, де колективному характеру сучасного виробництва відповідатиме колективне привласнення його результатів (колективна власність у поєднанні з приватною і державною). Але заперечуючи доцільність соціалізму, автор статті тим самим ігнорує думку таких світочів української економічної науки, як В.Вернадський, С.Подолинський, М.Туган-Барановський.
Крім того, діалектико-матеріалістичну доктрину високо оцінювали чимало вчених зі світовим ім'ям, що є більш переконливим, ніж думка М.Руденка, який називає її теорією рабства. Адже така доктрина успадкувала все позитивне, починаючи з діалектики Арістотеля до ідей найвидатнішого філософа Гегеля.
Попри всю увагу до теоретичної спадщини К.Маркса, ми не обожнюємо його. Щоб у цьому переконатися, досить прочитати статті "Маркс К." у другому томі "Економічної енциклопедії". Тому теза критика про "марксодоксальність" теж є надуманою. Отже, ми дійсно є прихильниками тих положень К.Маркса, котрі витримали перевірку часом і це доказує не нашу ортодоксальність (що приписує відповідальному редактору енциклопедії автор статті і не фахово критикує), а творчий підхід до його вчення.
У науці, в т.ч. економічній, важливу роль відіграє світоглядна позиція автора (С.Мочерний прихильник такого підходу, а про його відсутність некоректно у вступі написав видавець), його етика, культура мислення, на противагу конформізму, кон'юнктурності. Такої етики щодо надбання К.Маркса дуже бракує львівському вченому. Не завадило б йому у даному разі повчитися у західних економістів світового рівня. "Марксизм, - зазначає П.Самуельсон, - є надто цінним, щоб залишити його одним марксистам". На адресу С.Злупка можна віднести і такі слова відомого англійського економіста Е.Хобсба, сказані про К.Маркса: "Чим більше мислитель спроможний змінити світ, тим більше його думка стає предметом посмертних фальсифікацій".
Варто нагадати, що згідно проведених радіокомпанією Бі-Бі-Сі опитувань (яку не запідозриш у прихильності до вчення К.Маркса), К.Маркс визнаний найвидатнішим вченим ІІ тисячоліття, залишивши позаду не лише економістів, а таких геніїв людства із природничих дисциплін, як Ч.Дарвін, І.Ньютон, А.Ейнштейн (див.: Факти, 2.10.1999р.).
Отже, неприязнь С.Злупка до К.Маркса з погляду науки пояснити неможливо. Водночас зазначимо, що професор володіє даром пера, є талановитим публіцистом, але до цієї якості бракує грунтовних базових знань з економічної теорії та неупередженості. Звідси і економічний туман в його голові від прочитання першого тому енциклопедії.
Що стосується молодого покоління, про яке нібито піклується автор статті (Голова української національної спілки педагогічних і наукових працівників Львівщини), то він сам подає їй приклад наукової та педагогічної некоректності, заангажованості, нетерпимості інших, ніж його поглядів, а отже показує необільшовицький тип мислення.