Сайт Михайла Довбенка

Із започаткуванням економічного аналізу роль рішень, які приймаються урядовими органами і визначають економічну політику, постійно була предметом дискусій не тільки серед науковців, але й серед широких верств населення. Адже наслідки таких рішень впливають на життя і добробут усіх громадян.

Проблеми економічної політики досліджував нідерландський економіст Я. Тінберген 1. Його підхід, викладений у праці "Теорія економічної політики" 2, є відправною точкою для більшості теорій економічної політики. Я. Тінбергена вважають осново­положником базової теорії економічної політики, яка формулює концепцію економічної політики і за своїм характером є нормативною. У цій концепції використано елементи кейнсіанства, але водночас у ряді аспектів вона серйозно відрізняється від нього.

Суть теорії. Я. Тінберген з усією ретельністю виписав основні кроки щодо вироблення оптимальної економічної політики. По-перше, урядові органи повинні обрати її кінцеві цілі, що, як правило, робиться у термінах максимізації функції су­спільного добробуту. Потім, використовуючи функцію суспільного добробуту, вони визначають цільові показники, яких прагнутимуть досягти. По-друге, урядові органи повинні оцінити, якими політичними інструментами вони володіють. По-третє, їм слід мати у своєму розпорядженні модель економіки, що пов'язувала б цільові показники та інструменти їх досягнення. Такий підхід дозволить обрати оптимальний масштаб політичних заходів, які застосовуватимуться.

Яким бачив Я. Тінберген кожний із зазначених компонентів політики окремо: цільові показники, політичні інструменти та модель економіки? У широкому розумінні макроекономічна політика має бути спрямована на максимізацію суспільного добробуту, але, мабуть, така мета є надто розпливчастою. Широко визнаною є практика формулювання завдань політики у вигляді цільових показників, які охоплюють повну зайнятість і нульовий рівень інфляції (хоча й вони залишаються предметом дискусії). Такі показники є відносно несуперечливими.

Тільки-но встановлено макроекономічні цілі, урядові органи відразу повинні ви­зна­чити інструменти, за допомогою яких їх можна досягти. Я. Тінберген підкреслював, що існують як кількісні, так і якісні відповідні інструменти. Більшу частину його аналізу було зосереджено на кількісних інструментах, серед яких основними політични­ми є фіскальна та монетарна політика. Однак конкретний набір інструментів, які є у розпорядженні політиків, залежить від характеристик інституціонального середовища.

Наприклад, за умов прив'язки обмінного курсу і вільного руху капіталу грошова політика зводиться до підтримання рівня першого з них. Якщо ж його вже встановлено, то грошова політика (в тому числі зміна внутрішньої пропозиції грошей) є значною мірою вичерпаною як засіб досягнення макроекономічних цілей. За умов "плаваючого" обмінного курсу внутрішня пропозиція грошей є ефективним політичним інструментом.

Конкретний зміст фіскальної політики залежить також від інституціонального середовища. Практичний вибір інструментів у цій сфері може бути ускладнений, ос­кільки фіскальна політика охоплює набір окремих, не пов'язаних між собою інструментів. Наприклад, уряд з метою скорочення бюджетного дефіциту може вдатися або до зниження затрат, або до підвищення податків. До того ж існують різні типи податків і затрат, які по-різному впливають на економіку. У деяких випадках фіскальна політика не містить жодних інструментів (у США, наприклад, Держказначейство мало контролює бюджет, оскільки це робить Конгрес). Тому фахівці з питань розроблення економічної політики завжди повинні брати до уваги, які саме урядові органи реально контролюють різні інструменти.

Якщо цілі та інструменти економічної політики вже обрано, то наступну політичну проблему можна буде описати у такий спосіб. За допомогою функції суспільного добробуту (хоч як би вона не була визначена) віднаходяться оптимальний рівень цільових показників і затрати для суспільства, що виникають при відхиленні від нього. Економіка відхиляється від оптимуму внаслідок дії певних екзогенних шоків - змін у смаках, в умовах торгівлі, у динаміці міжнародної процентної ставки, тощо. У разі подібних відхилень політикам необхідно обрати інструменти і поєднати їх у такий спосіб, щоб повернути економіку в оптимальний стан. Для цього влада повинна використати свої знання про економічну структуру, і особливо - про взаємозв'язки між цільовими показниками та інструментами.