Сайт Михайла Довбенка

Критика Р. Лукаса справила істотний вплив, оскільки вона збіглась у часі з провалом економічної політики 60-х років, коли оцінки короткострокової кривої Філіпса було неправильно використано для встановлення перманентних взаємозв'язків безробіття та інфляції. Р. Лукас мав рацію: моделі значною мірою вводили політиків в оману, оскільки недооцінювали роль очікувань.

Значущість теорії. Я. Тiнберген систематизував положення, відповідно до яких політика може бути визначена з позиції таких головних пріоритетів уряду, як повна зайнятість, стабільність цін і рівновага платіжного балансу. Результати теоретичних праць ученого характеризують його як прихильника теорії "малих кроків і почуття міри", а також використовуються економістами для визначення контурів більш гуманного суспільства.

Я. Тiнберген є одним з піонерів економетрії. Він зробив великий вклад у розвиток її як науки, підтвердженням чому слугує в тому числі і виклад окремих аспектів теорії моделювання економічної політики (з акцентами на цілі та інструменти). Вчений спробував перевiрити деякi захiднi концепцiї циклiв за допомогою економетричних моделей. Зокрема, він побудував економетричну модель циклу Англiї за 1870-1913 рр. Великого практичного значення для регулювання економiки цi дослiдження не мали, однак вони стимулювали наукову діяльність західних економістів за допомогою математико-статистичних методів. Визнанням цих заслуг Я. Тінбергена стало його обрання у 1947 р. президентом Міжнародного економетричного товариства.

Практичне застосування теорії. Незважаючи на окремі слабкі місця, макроекономічні моделі Я. Тiнбергена дістали широке практичне застосування. Вже у 1936 р. у Нідерландах він використав їх для оцінювання можливостей впливу уряду на економiчний розвиток. Це дозволило розпочати застосування таких моделей у процесі розроблення нацiонального бюджету та економічного планування після Другої світової війни. Розробленi вченим економетричнi моделі почали застосовуватися безпосередньо в інтересах нiдерландської економiки. За його активної участi у 1945-1955 рр. було створено короткострокову економетричну модель прогнозу економiчного розвитку Нідерландів, за допомогою якої розроблялися рiчнi програми розвитку основ­них галузей економiки, зовнiшньої торгiвлi, структури доходiв населення цієї країни та конкурентоспроможностi нiдерландських товарiв на свiтовому ринку. У другiй половинi 50-х рокiв ним було запропоновано середньострокову модель, яка передбачала розвиток нідерландської економіки на чотири роки.

Саме за побудову динамiчних моделей та їх застосування для аналiзу еконо­мiчних процесiв Я. Тiнбергену, спільно з Р. Фрішем, у 1969 р. присуджено Нобелiвську премiю. Вони стали першими лауреатами цiєї нагороди, якою, відповідно до її статусу, "щороку нагороджується вчений, який виконав наукову роботу у галузi економiчної теорiї такого видатного значення, яке вiдповiдає заповiту Альфреда Нобеля, складеному 27 листопада 1895 року".

Я. Тінберген працював економічним радником урядів Індії, Єгипту, Туреччини, Індонезії, Чилі, Суринаму, Сирії, Іраку та Лівії, а також консультантом таких міжнародних організацій, як Світовий банк, Європейське об'єднання вугілля і сталі та ін. Завдяки цьому статусу вчений допоміг реалізувати цінні ідеї відносно інтенсифікації економічного зростання та підвищення ролі планування у забезпеченні стабільності розвитку.

Звичайно, читачам цікаво, як можна використати базову теорію економічної полі­тики Я. Тінбергена у сучасних умовах розвитку економіки України? Є багато шляхів її застосування: наприклад, у сфері приватизаційних процесів. Адже неврахування положень цієї теорії при їх здійсненні призводить до серйозних негативних наслідків. Відомо, що у програмах приватизації найчастіше декларувалися такі цілі: а) соціальна справедливість (приватизація мала розподілити національне багатство серед населення більш рівномірно); б) системні зміни (вони досягалися за допомогою нових угод про права власності); в) бюджетна наповнюваність (продаж належних державі активів дозволяє фінансувати соціальні програми, переходити до нової пенсійної системи і скорочувати бюджетний дефіцит); г) економічна ефективність (приватизація замислювалась як засіб підвищення економічної ефективності народногосподар­ського комплексу в цілому і підприємств зокрема).

Не тільки в українських, але й в інших пострадянських приватизаційних програмах цілі, пов'язані з економічною ефективністю, найчастіше відходили на другий план. Водночас, згідно з теорією Я. Тінбергена, головна умова ефективності економічної політики полягає в рівності числа поставлених цілей числу доступних для реалізації інструментів. Тільки-но перед приватизацією ставиться більше від однієї мети, вона тим самим відразу прирікається на невдачу. Якби метою приватизації проголошувалося підвищення економічної ефективності, то реформаторам варто було б забути про фіскальні та соціальні цілі, а якби - наповнення державного бюджету, то тоді на другий план відходять питання економічної ефективності та політичні аспекти.

Але коли пріоритетним стає позбавлення влади колишніх партократів, то не можна думати про якісь економічні цілі. Насправді, масова приватизація є доречною у контексті досягнення політичних цілей, але вона жодним чином не сприяє наповненню бюджету. Автори програм приватизації могли б збільшити доходи бюджету за рахунок продажу активів на аукціонах, але тоді їм довелося б відмести гасла "народного капіталізму". Без використання аукціонів неминучим стає встановлення контролю інсайдерів над підприємствами. Крім того, проблематичним є розвиток конкуренції в результаті приватизації: навряд чи новий власник - монополіст буде заінтересований у реструктуризації, що приведе до втрати ним своїх монополістичних позицій; навпаки, він намагатиметься максимально обмежити вхід до галузі.

Зрозуміло, що непрофесіональний підхід до вирішення складних економічних проблем перехідного періоду (і не тільки у здійсненні приватизації, але й в інших сферах народногосподарського комплексу) призвів до дискредитації самих реформ. Не можна запропонувати продуману концепцію змін на краще без напрацювань вчених-економістів. Чим швидше це зрозуміють урядовці, тим прагматичнішими і бажа­нішими будуть самі перетворення.

1 Ян Тiнберген (1903-1994 рр.) - лауреат Нобелівської премії в галузі економіки. У 1965 р. був обраний першим головою Комітету з планування ООН. Сім років діяльності на цьому посту спонукали його до глибокого переосмислення самої ролі планування. У 1968 р. запропонував розробити у рамках ООН план розвитку капіталістичного світу, зорієнтований, насамперед, на країни, що розвиваються. Основні його праці присвячено питанням економетричного моделювання, проблемам країн, які розвиваються, та теорії економічної політики.

2 Див.: T і n b e r g e n J. On the Theory of Economic Policy. Amsterdam, "North Holland", 1952.

3 Див.: M u n d e l l R. The Monetary Dynamics of International Adjustment under Fixed and Flexible Exchange Rates. "Quarterly Journal of Economics" May 1960.

4 Див.: F r і e d m a n M. The Lag in the Effect of Monetary Policy. "Journal of Political Economy" October 1961; B r a i n a r d W. Uncertainty and the Effectiveness of Policy. "American Economic Review" May 1967; P o o l e W. Optimal Choice of Monetary Policy Instruments in a Simple Stochastic Macro Model. "Quarterly Journal of Economics" May 1970.

5 Див.: L u c a s R. Econometric Policy Evaluation: A Critique. "Carnegie Rochester Conference Series on Public Policy" N 1, 1976.