Адреса сторінки: http://dovbenko.kiev.ua/ua/published/articles/1063/
"Економіка України". Науковий журнал,
N11/2005 (листопад). - С. 86-92
Довбенко М.В., д-р екон. наук (Інститут відкритої політики)
До середини ХХ ст. основним інструментом, за допомогою якого економісти пізнавали світ був метод регресії, або порівняльний метод (ставить питання про те, як насправді змінювалися результати під впливом змін у вихідних чи екзогенних умовах). Потім американські економісти-лауреати Нобелівської премії Р. Фогель і Д. Норт зуміли доповнити його ще одним - таким, як контрфактичні дослідження, або модельна імітація (ставить питання про те, як результати змінювалися б). Їх попередники розглядали економічну історію як різновид історичних досліджень, що описують господарське життя минулого. Проте на основі такого підходу майже не можливо було вивчати тенденції еволюції господарських систем. Тому в 60-х роках дедалі більшої значущості набирають дослідження в галузі кліометрії[1]. Прихильники цього напряму за допомогою найсучасніших методів досліджують траєкторії економічних процесів минулого, щоб оцінити нинішнє і прогнозувати майбутнє.
Суть кліометрії. Представники нової економічної історії займаються "не відтворенням старого, - пише Р. Фогель, - а кількісними оцінками історичних явищ. Прихильники цієї школи прагнули покласти край недооцінці ролі вимірів і поставили перед собою завдання відтворити американську економічну історію на серйозній кількісній основі". У науковий оборот термін "нова економічна історія" запровадив саме Р. Фогель у своїй праці "Нова економічна історія, її визначення і методи" (1966 р.).
У рамках цього підходу наукові дослідження грунтуються на тому, що минуле залишило про себе значно більше інформації, ніж може здатись історикові, який використовує лише традиційні методи. Адже, крім загальновизнаних факторів, що безпосередньо випливають із речових та письмових джерел, сама наявність цих фактів і частота згадувань про них є певною інформацією про минуле. Крім того, величезні пласти речових та писемних історичних джерел (податкові і митні звіти, податні книги, реєстраційні записи церковних приходів та монастирів тощо) практично не становили інтересу для істориків, оскільки на основі кожного з них окремо неможливо було вивести жодних значущих узагальнень.
[1] Кліометрія (кліометрика) (від Кліо - імені давньогрецької музи історії та „метрія" - у складних словах відповідає поняттю „вимірювання") - це галузь економічної науки, що базується на використанні сучасних методів статистичного аналізу і математичного моделювання для оцінювання (а нерідко - і переоцінювання) історичних подій та їх значення для майбутнього.
Водночас масиви інформації, що розглядаються і як традиційні, і як нетрадиційні джерела містять в собі різні дані, котрі підлягають обробленню з використанням сучасних статистичних та економетричних методів і дають змогу отримувати нові змістовні результати. Як вихідні моделі історичного дослідження господарського життя економічні історики використали моделі, розроблені економічною теорією. В історичних дослідженнях з'явилися такі економічні терміни, як „виробнича функція", „факторний аналіз", „ВНП", „СНР" та ін.
Збираючи по крихтах репрезентативні масиви даних (що, зрозуміло, виявляється справою досить нелегкою), економічні історики зуміли оцінити найважливіші показники економічного розвитку минулих століть у категоріях нинішнього дня: так, ВНП розвинутих країн Європи (для яких тільки й існувала відповідна статистика) було оцінено аж до Х111 ст. Були також здебільшого отримані несподівані оцінки таких показників, як чисельність населення, продуктивність праці, ефективність виробництва, динаміка цін, прибутків та нагромадження у Новий час і в середні віки, що суттєво розширило наше уявлення про минуле. Їхні праці не зводилися до оцінювання історії структури господарства, але були тісно пов'язані з іншими історичними та економічними дисциплінами: дослідженнями довготривалих тенденцій економічної динаміки, історією грошового обігу, історичною демографією.
Фактично аж до початку 60-х років нові кількісні методи (кліометрія - М.Д.) сприймалися як виклик традиційній галузі знань - економічній історії. Молоде покоління економічних істориків взялося відстоювати нову вітку економічної науки. Важливою віхою у становленні кліометрії є організація кліометричної конференції. Народженням останньої була невелика зустріч в університеті Пед'ю у грудні 1960 р. (така "Конференція із застосування економічної теорії та кількісних методів до проблем історії" згодом стала традиційною, щорічною). Тоді на ній обговорювалося шість доповідей. Найбільш пам'ятною частиною її був виступ Р. Фогеля з поясненнями соціальних заощаджень на залізницях.
У своїх дослідженнях "Кількісний підхід до вивчення залізниць в американському економічному зростанні: доповідь про кілька попередніх висновків" (1962 р.), "Переоцінка в американській економічній історії: обговорення" (1964 р.), "Залізниці і американське економічне зростання: нариси з економетричної історії" (1964 р.), "Нове тлумачення американської економічної історії" (у співавторстві з С. Енгерманом, 1971 р.) він у числі перших почав використовувати контрфактичні гіпотези[1]. З їх допомогою руйнує традиційні уявлення про роль та умови розвитку залізниць в США.
Р.Фогель заперечує поширену тоді точку зору, що саме залізниця "зробила" Америку. Традиційно вважалося, що залізниці були абсолютно незамінними для економічного піднесення США в 1840 - 1890 рр.: як найефективніший транспортний засіб вони сприяли зростанню товарообігу, стимулювали освоєння нових земель і, крім того, дали основний поштовх розвиткові промисловості, насамперед сталеплавильної. У своїх працях Р. Фогель довів, що все це є надто перебільшеним. Для оцінювання справжньої ролі залізниць він використовує контрфактичні моделі[2].
Як з'ясувалося, значення останніх при всьому бажанні не можна вважати вирішальним: водні шляхи могли б непогано замінити залізниці як транспортний засіб і американський ВНП зменшувався б при цьому не більше ніж на 3 відсотки; освоєння нових земель теж не гальмувалося б завдяки розгалуженій системі каналів; більшу частину попиту на продукцію сталеплавильної промисловості забезпечувала не потреба в нових рейках, а заміна старих, а також інші виробництва, наприклад цвяхове. При використанні каналів і возів економіка була б відкинутою назад тільки на пару років. Таким чином, залізниці виявилися зовсім не такими життєво необхідними, як вважалося раніше.
[1] Контрфактичні гіпотези - розумові експерименти, що опираються на умовні передбачення "що, якби".
[2] Контрфактичні моделі - система рівнянь за допомогою яких і на основі статистичних даних оцінюється можливий хід розвитку економіки (наприклад, оцінюється можливий хід розвитку американської економіки, якщо б у ній, за тих же умов, не було залізниць).
Ще несподіванішими були висновки спільної роботи Р. Фогеля з С. Енгерманом про роль та ефективність рабства у південних штатах США напередодні Громадянської війни. Вони були опубліковані у книжках "Нове тлумачення американської економічної історії" (1971 р.) та "Час на хресті: економіка американського рабства" (1974 р.). Вважалося, що американське рабство було неефективним через примусовий характер праці[1]. Воно підірвало підприємницький дух і призвело до низької ефективності розподілу ресурсів та доходів на душу населення на рабовласницькому Півдні.
Однак дослідження Р. Фогеля і С. Енгермана показали, що інтенсивна організація господарств, економія від масштабу та сприятлива кон'юнктура ринків бавовни робили плантаційні господарства прибутковими; що витрати відтворення рабів були меншими за прибуток від работоргівлі; що ефективність сільськогосподарського виробництва на "відсталому" Півдні була вищою, ніж на "розвинутій" Півночі, і що доходи на душу населення в південних штатах не тільки сягали рівня найрозвинутіших країн тих років, а й відрізнялися високими темпами зростання. Отже, ефективність рабовласницької системи виявилася значно вищою, ніж прийнято було вважати, і крах цієї системи спричинили політичні та соціальні фактори, а не економічні.
Деякі критики вважали такий погляд цинічним, оскільки, на їхню думку, він виправдовує ганебну систему рабської праці. Але в одній із своїх наступних праць "Без згоди чи контракту: зліт і падіння рабства в Америці" (1989 р.) Р. Фогель чітко визначив свою громадянську та наукову позицію, пояснивши, що вважає рабство аморальним. "Якщо, ви хочете, щоб я визнав, що ця система була неприбутковою або неефективною, то я цього не зроблю. Однак існує така річ, як мораль, а мораль вище економіки".
Таку позицію Р. Фогеля підтримав його колега Д. Норт. Проводячи дослідження на основі уточнених даних і з використанням удосконалених методів економічного аналізу, Д. Норт дійшов висновку про необхідність перегляду вкорінених концепцій, згідно з якими господарство передвоєнного Півдня було збитковим, застійним, з низькою продуктивністю праці. У книжці "Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія" (1966 р.) він наголосив, що саме по собі рабство не спричиняло зниження якості підприємницької діяльності, зменшення обсягу капіталовкладень, нераціонального розподілу капіталу між промисловим і сільськогосподарським виробництвом. За умов екстенсивного, переважно сільськогосподарського, виробництва південні плантатори раціональніше вели господарство, краще обробляли землі та використовували капітал і працю рабів для отримання найбільшого прибутку. Водночас він зазначає, що "залишає в стороні моральні і етичні аспекти цього процесу".
Професор Д. Норт підійшов до розвитку економетрії дещо з іншого боку. Він одним з перших здійснив міждержавні співставлення різних стратегій економічного зростання і дав їм кількісні оцінки. І якщо в ранніх працях вчений аналізував конкретні проблеми, наприклад динаміку цін і заробітної плати в середньовіковій Англії ("Походження Західного світу: нова економічна історія", у співавторстві з Р. Томасом), чи оцінював ефективність океанського судноплавства ("Джерела продуктивних змін в океанському судноплавстві"), то в наступних - піднявся на вищий рівень історико-економічних узагальнень.
Серед таких праць грунтовна монографія "Структура та зміни в економічній історії" (1981 р.). У ній із залученням великого масиву даних Європи та Америки вчений досліджує історію економіки, розвиток прав власності, фундаментальні економічні проблеми, особливо обмеженість ресурсів. Книга складається з 15 розділів, об'єднаних у 3 частини.
Першу частину - "Теорія" - присвячено структурі економічних систем, економічній теорії держави та ідеології, типам і різновидам економічної організації, економічній ролі нових технологій - від зародження сільського господарства і "неолітичної революції" прадавнини через середньовіковий світ, промислову революцію до економічних трансформацій ХХ ст.
У другій частині - "Історія" - автор розглядає "довгострокові ("вікові") структурні зміни в західній економіці", "дві економічні революції" та їх найважливіші наслідки. "Перша економічна революція (ПЕР) - це виникнення тваринництва та землеробства 10 тисяч років тому, що забезпечило можливість створення запасів продовольства".
Промислову революцію, названу "вододілом людської історії", Д. Норт вважає не так радикальним розривом з минулим (на противагу класикам історії), як кульмінацією еволюційного розвитку серії попередніх подій. "Реальна ж революція, - зазначає він, - відбулася значно пізніше - у другій половині Х1Х століття", коли комплексне використання результатів науково-технічного прогресу призвело до "Другої економічної революції" (ДЕР) - фундаментальних змін в економічній системі в результаті збільшення обсягу та охоплення ринку і структурно - організаційних змін". "Якщо ПЕР створила сільське господарство і "цивілізацію", - зауважує автор, - то ДЕР забезпечила виробництво новими знаннями, звівши економічне зростання в систему за рахунок науки та технології, а не класової боротьби, за Марксовою теорією історії".
У третій частині - "Теорія та історія" - Д. Норт стверджує, що "політико - економічна система складається із комплексу суспільних установок, пов'язаних між собою. Конституційні установки - фундаментальні обмежувачі такої системи". Навіть причиною змін в акціонерному капіталі він вважає зміни у чисельності та складі населення і в рівні знань. Автор зазначає, що зростаюче напруження у співвідношенні доходів і витрат, пов'язаних зі спеціалізацією, - не тільки основне джерело структури і змін в економічній історії, а й серцевина усіх сучасних проблем функціонування політики та економіки. У цьому основа переоцінки теорій, пов'язаних із функціонуванням економіки у наш час, сучасним функціонуванням політичних та економічних систем.
Д. Норт відрізняється від більшості економічних істориків (і в тому числі від Р. Фогеля) прагненням не стільки до кількісних і статистичних оцінок економічних параметрів і побудови контрфактичних моделей, як до аналізу реальних історичних явищ та подій і пошуку їх пояснень. Інструментом такого роду аналізу є для нього аналітичний апарат нової інституційної економічної теорії і, зокрема, економічна теорія трансакційних витрат.
Звичайно, як і кожну нову справу, впродовж усього періоду досліджень кліометриків супроводжував скептицизм економістів-теоретиків, істориків, інших учених з приводу того, як багато можна досягти з допомогою кліометричних методів. Американський економіст Р.Гордон, зокрема, писав, що "ми ще далекі від кордонів того внеску, який економічна історія повинна внести в освіту економіста. Останньому потрібно знати дещо про інституційні зміни впродовж десятиліть і століть, про причини цих змін і про шляхи, якими подібні зміни чинили вплив на економічні взаємовідносини, в котрих ми найбільше заінтересовані"[1].
Іноді скептицизм економістів щодо кліометрії підсилювався жорсткою її критикою: контрфактичні твердження називались „абсурдними", підкреслювалася нездатність нової економічної історії доходити далі 1830-х років. Так, французький дослідник П. Шоню відмічав, що „...ця так звана історія взагалі не є такою. Вона охоплює дуже короткий часовий інтервал, що практично відноситься до наших днів; вона обмежується рамками надрозвинутого американського господарства, застосовуючи - без особливого успіху - різні тонкі методи до численного і в основному вже й так попередньо опрацьованого матеріалу"[2].
А нобелівський лауреат Р.Солоу, виступаючи у 1984 р. на сесії "Економічна історія: необхідна, хоча й недостатня умова для економіста", яка проводилася Американською економічною асоціацією, сказав, що "...у міру того, як я розглядав поточну роботу в економічній історії, у мене з'явилося відчуття, що значна частина цих досліджень виглядає точно так, як і той вид економічного аналізу, котрий я тільки що зобразив у вигляді карикатури: ті ж інтеграли, ті ж регресії, те ж заміщення думки t-статистикою. Окремо від будь-чого ще. Будучи далекою від пропозиції економісту-теоретику широкого поля концепцій, цей сорт економічної історії віддає теоретику ту ж саму рутинну кашу, яку економіст-теоретик дає історикові".
[1] Gordon R.A. "Economic History: Its Contributions-Discussion". American Economic Review, N 55, 1965, р. 117.
[2] Див.: Шоню П. Экономическая история: эволюция и перспективы. - "THESIS: теория и история экономических и социальных институтов и систем". Зима 1993. Т. 1. Вып. 1. М. "НАЧАЛА-ПРЕСС", с.145.
Практичне застосування кліометрії. Д. Норт вивчав тривалі періоди розвитку США і Європи, а також роль політичних і економічних інституцій в економічному зростанні. Для Р. Фогеля матеріалом дослідження слугували переважно рабство як інституція в економіці США, а також історична демографія та залізниці. Праці цих учених перевернули існуюче уявлення про реальний хід американської історії і надзвичайно сильно вплинули на дослідження економічних істориків, задаючи напрям подальшої роботи. В них вони зуміли показати, як можна використати сучасні методи статистичного аналізу і математичного моделювання для оцінки (а нерідко і переоцінки) історичних подій та їхнього значення для майбутнього.
Спільне використання економічної теорії і кількісних методів роботи дозволило поставити і перевірити попередні економіко-історичні конструкції, причому не лише покращити наше знання минулого, але й "усунути" економічні теорії, що не витримують фактичної перевірки. За застосування нових економічних методів для вивчення історичних процесів Р. Фогелю та Д. Норту було вручено Нобелівську премію 1993 року.
Значущість кліометрії. Новизна кліометрії полягає в тому, що вона застосовує складні методи вивчення фактів і прагне виступати не конкурентом теоретичного аналізу, а його доповненням. Кліометрична школа розширила проблематику економічної теорії. Її представники запропонували низку важливих положень, започаткували економічну соціологію, вказали на роль організації, норм права і моралі. Дослідження ролі економічних інституцій в економічній системі виявилося, таким чином, на стику кількох дисциплін: правові норми і політичні розклади в ході історичного розвитку аналізуються з точки зору їхньої економічної ефективності, з використанням апарату досліджень процесів торгу та теорії ігор. Цей підхід став надзвичайно плідним як для історичних досліджень - в якості різноманіття шляхів історичного розвитку економічних систем з точки зору порівняльної ефективності їх інституцій, так і для економічної теорії (оскільки він надав багатий емпіричний матеріал для прикладання аналітичних прийомів нової інституційної школи).
Автори кліометрії. Роберт Вільям Фогель народився 1 липня 1926 р. у Нью-Йорку, через 4 роки після того, як сім'я емігрувала до США з Одеси. Протягом 1932 - 1944 рр. Роберт навчався в безплатних середніх школах м. Нью - Йорка. Тут вчителі зуміли привити йому любов до літератури та історії, а також розвити прагнення до вищого рівня освіти. Свою професійну підготовку розпочав у Корнелльському університеті, де його наукові інтереси змістилися від фізики і хімії у бік економіки та історії. Зміна поглядів відбулася в умовах широко розповсюдженого песимізму про майбутнє економіки протягом другої половини 40-х років. Усюди розповсюджувалися прогнози про неминучість повернення масового безробіття часів Великої депресії.
У 1948 р., отримавши диплом бакалавра гуманітарних наук, Р. Фогель вступив до Колумбійського університету. Серед викладачів найбільший вплив на формування його світогляду мали майбутній нобелівський лауреат Дж. Стіглер, який викладав мікроекономіку, та К. Гудріч, який був консультантом при написанні магістерської роботи. У 1960 р. Р. Фогель захищає її і отримує диплом магістра гуманітарних наук. Уже на той час він - відомий у наукових колах як талановитий спеціаліст у галузі економічної історії. Книга "Союз тихоокеанських залізниць: прецедент поспішної ініціативи" була написана на матеріалах його магістерської дисертації (випадок в американській практиці майже унікальний), була опублікована у 1960 р. і здобула визнання в академічному середовищі.
Після закінчення Колумбійського університету він вступив до університету Джона Гопкінса (штат Меріленд) для підготовки докторської дисертації. Його науковим керівником був майбутній нобелівський лауреат С. Кузнєц. У 1963 р. Р. Фогель захистив дисертацію і отримав ступінь доктора філософії. Працював асистентом у Рочестерському університеті.
У 1977 р. Р. Фогель - виконавчий директор Національного бюро економічних досліджень США. Щоб зрозуміти джерела тривалого спаду в економіці та інвестиційних показників учений досліджував вплив на ці показники довгострокових зрушень у демографічній структурі населення і різних мікроекономічних факторів. До цієї роботи зумів залучити комп'ютерну базу і нове програмне забезпечення.
У 1981 р. керівництво Чиказького університету запропонувало йому створити Центр економіки населення у структурі цього університету. Діяльність очолюваного ним Центру була спрямована на дослідження взаємодії економічних, демографічних і біологічних процесів життєциклів та генерацій. Роботи Р. Фогеля, що закінчені у цей період і серед них книга "Наукова історія і традиційна історія" (1982 р.), помітно вплинули на політичний клімат багатьох держав. Всього ж у творчому доробку вченого двадцять надрукованих книжок, майже 100 наукових статей.
В останні роки Р. Фогель збирає і обробляє документальний матеріал з історії домашнього господарства: на основі оцінок таких показників, як норми заощаджень, трудова участь, фертильність, смертність, міграція населення, він прагне визначити вплив історичних традицій на стан і роль домашніх господарств у сучасній економічній системі.
Р. Фогель - професор Вищої школи бізнесу Чиказького університету. У 1998 р. обраний президентом Американської економічної асоціації. Він є членом багатьох професійних та громадських організацій і провідним дослідником Національного бюро економічних досліджень США, входить до складу редколегій кількох наукових журналів; член Національної академії наук США, Європейської, Американської академій мистецтв і наук, Британського історичного товариства, почесний доктор Палермського, Рочестерського та інших університетів.
Дуглас Сесіль Норт народився 5 листопада 1920 р. у Кембріджі (штат Массачусетс, США). Навчався у початковій школі м. Оттави (Канада), потім у коледжі м. Лозанни (Швейцарія), згодом у приватних середніх школах м. Нью-Йорка і м. Велінгфорда (США). Поступив у Гарвардський університет, але у зв'язку з переходом батька на роботу у Сан-Франциско, перевівся в університет Берклі (Каліфорнія). У студентські роки Д. Норт був переконаним марксистом, активістом студентської ліберальної діяльності і послідовним прихильником миру. В 1942 р. отримав диплом бакалавра із спеціальності "політична наука, філософія і економіка". Надіявся продовжити навчання на юридичному факультеті, але Друга світова війна внесла корективи у його світоглядні принципи і життєві плани.
Враховуючи пацифістські погляди Д. Норта, він був призваний служити на торговий морський флот. Потім згадував, що тривалі морські переходи дали можливість для безперервного читання протягом майже трьох років. Там він остаточно прийшов до думки стати економістом. Після війни Д. Норт викладав в університеті Берклі. Сюди, в рідний університет, повертається з бажанням навчатися в аспірантурі та чітким розумінням, що з допомогою економіки можна прокласти шлях до вдосконалення людства. Його наставником і консультантом у написанні дисертації був професор М. Кнайт, який володів прекрасними знаннями фактів та першоджерел економічної історії.
У 1952 р. Д. Норт захистив докторську дисертацію з історії страхування життя в США. Захопився новим підходом до економічної історії. Впродовж 50-х років Д. Норт провів низку досліджень економічного зростання в рамках вивчення економічної історії. Особливо плідним був період 1960 - 1966 рр., коли він обіймав посаду директора Інституту економічних досліджень при Вашингтонському університеті. Результати його досліджень були опубліковані в "Американському економічному огляді" у статтях "Кількісне дослідження в американській економічній історії" (1963 р.) та "Структура економічної історії" (1965 р.). Починаючи з аналізу "колоніальної економіки" і добробуту колоній, учений переважно концентрує увагу на прискореному соціально-економічному розвитку "довоєнного Півдня", тобто Півдня 1815 - 1860 рр.
У 1960 р. Д. Норт очолив "Журнал економічної історії". Його співредактором був В. Паркер і вони керували редакцією до кінця 1966 р. (подвійний термін). До того часу кліометричні методи в цій сфері сприймалися досить прихильно. До речі, термін "кліометрика" було вперше вжито у грудні 1960 р. саме на сторінках цього журналу.
Праці в галузі кліометрики і сам термін у той час зазнавали критики. Але зіграла певну роль трансформація економічної науки і важливий вплив трьох людей. Ними були Д. Норт (він спочатку працював у Вашингтоні і Х'юстоні, а вже з 1983 р. - професором університету Вашингтона в Сент - Луїсі) і двоє, хто не вважали себе кліометриками, майбутній нобелівський лауреат С. Кузнець та О. Гершенкрон. За невеликим виключенням більшість американських кліометристів навчалися з цими трьома вченими або були їхніми студентами. Д. Норт відомий в університеті Вашингтона проведенням активних семінарів, де палко обговорювалися строгі економічні гіпотези. Більше того, засновники кліометричної конференції в Пед'ю Дж. Х'югс і Л. Девіс були серед перших його студентів. Д. Норт - член Британської академії наук, Американської академії мистецтв і наук.